08.08.2014

ПОДОРОЖ НА СВЯТУ ЗЕМЛЮ

Іноді важко відразу передати словами враження від подорожі, тим більше якщо йдеться не про звичайний тур, а про перебування в Єрусалимі – Вічному місті. Потрібен час, щоб профільтрувати свої відчуття, залишивши найголовніше. Про землю, по якій колись ходив Ісус Христос, і про місця, пов’язані з іменами патріархів та старозаповітних пророків, кожен із нас має своє уявлення. На нього так чи інакше впливають побачені фільми на біблійні сюжети або документальні стрічки про Ізраїль. Але реальна картина перевершує уявну. Тому на цій землі треба побувати, щоб усе побачити на власні очі. 44Передчуття незвичайного охоплює ще в повітрі. Коли після трьохгодинного нічного польоту літак почав заходити на посадку, я побачила у вікні казкове видовище: під нами ніби простелився килим, рясно прикрашений золотими вогниками. Ландшафт, що відкрився під крилом літака, виглядав просто фантастично! Так і хотілося запитати: хто ж запалив усі ці святкові ліхтарики? Адже не було видно якихось будівель – тільки справжні розсипи золотих вогнів. Це була просто феєрична картина! Так багато світла вночі відразу налаштовує на очікування свята. Піднесений настрій не міг зіпсувати навіть дуже прискіпливий і детальний паспортний контроль – розуміємо, що ця країна має багато цілком реальних, а не вигаданих ворогів. І ось ми вже в автобусі, який везе нас із аеропорту «Бен Гуріон», що у Тель-Авіві, до готелю в Єрусалимі. Хоча година вже пізня, не відриваємо погляду від вікон. Нам нарешті відкривається таємниця золотистого килима: усі шосейні дороги в Ізраїлі освітлені потужними ліхтарями, тому вночі видно, як удень. Ніби для того, щоб ще більше заінтригувати, на нічному небі з’явився місяць. Але що це? Де подівся наш улюблений місячний серпик? Замість нього на чорному оксамиті небесного простору, як на обідньому столі, – скибка кавуна! Якщо добре придивитися, то можна і зернятка побачити. Ну і ну! Здається, віддаль між нашими країнами невелика – всього три години льоту, а вже стільки відмінностей! Не буду описувати свої переживання від побаченого в хронологічному порядку: перший день туру, другий… Хочу зупинитись на тому, що вразило найбільше,а це – Єрусалим. Місто, розкинуте DSC09321на горах, не схоже на жодне з європейських. Його називають Святим, а ще про нього говорять як про Золоте або Вічне. Свого часу його вважали центром всесвіту. Єрусалим дійсно заслуговує на численні освідчення в любові не тільки поетів чи художників, а й кожного, кому з вершини Оливної гори вперше відкривається чудова панорама древнього міста. 

Трохи історії. Єрусалим – це ніби три міста в одному. Сучасна його частина, або Західний Єрусалим, – єврейський анклав. У Східному ж проживають переважно араби. Центр – Старе місто, оточене мурами, які на місці зруйнованих спорудив у першій половині XVI століття султан Сулейман Пишний. Саме тут зосереджені скарби історичного Єрусалима. У міських стінах – вісім воріт. Але одні з них – Золоті – замуровані. Це зробили колись мусульмани, побоюючись, що ними на Храмову гору ввійде Месія. Старе місто займає площу близько одного квадратного кілометра. Воно поділяється на чотири квартали: єврейський, християнський, вірменський і мусульманський. До речі, останній – найбільший за площею. Для пересічного туриста цей поділ не має принципового значення. Адже нашу увагу привертають насамперед такі визначні місця, як Храм Гробу Господнього, Стіна Плачу і Віа Долороса – Шлях Скорботи. Варто лише собі уявити, скільки прочан уже пройшло тією дорогою, освячуючи її своїми молитвами! Звичайно, немає достатніх підстав уважати, що якраз цим шляхом востаннє проходив Ісус Христос. Бо за більш ніж дві тисячі років, що відділяють нас від тієї події, змінилося багато. Єрусалим кілька разів був дощенту зруйнований. З початку заснування міста змінилася навіть його висота над рівнем моря – стала на кілька метрів більшою. Про це свідчать розкопки. Перед тим, як через Левові ворота увійти в Старе місто, малюю у своїй уяві величаву картину Віа Долороса – шляху, по якому щодня з благоговінням прямують до Храму Гробу Господнього тисячі вірян з різних куточків землі. Але як, скажіть, примирити уяву з реаліями? Замість якогось величного, особливого шляху проходимо, минаючи численні крамнички з різними сувенірами, по звичайнісінькій вузенькій вуличці. Чим далі просуваємося, тим більше довкола нас туристів і крамарів, сувенірів і начиння місцевих ремісників. Іноді навіть закрадався сумнів: чи не потрапили ми, бува, просто на східний базар? Але ні. Час від часу на фасадах будинків бачимо позначки зупинок Ісуса Христа на Його Хресній дорозі. Вважають, що їх було чотирнадцять. Дев’ять із них – на Віа Долороса, а решта тепер є під куполом Храму Гробу Господнього.  IMG_4445367Місце розташування Голгофи і гробниці, де був похований Ісус Христос, як відомо, було знайдено Оленою, матір’ю імператора Костянтина. Тут спорудили базиліку Воскресіння, яку в 614 році зруйнували перси. У наш час храм складається із своєрідного нагромадження будівель різних епох, в яких по черзі правлять ієрархи різних християнських конфесій. Правду кажучи, мені було важко сконцентрувати увагу і уявити, що ця капличка з безліччю лампадок і різноманітних блискучих прикрас і є справжня Голгофа, де розіп’яли Ісуса. Як на мене, більш достовірним є інше місце. Воно визначене в середині XIX століття істориками та археологами. Голгофа, за їх дослідженнями, справді була за мурами міста на скелястому пагорбі. Але версія про її розташування відрізняється від загальноприйнятої. Ми відвідали ту місцину. Перебування там справило на мене сильне враження. Обійстя і сад, без сумніву, належали заможній людині, якою і був Йосип, що поховав Господа у своєму гробі. В саду побачили гробницю. Вона була пуста. Ісус воскрес! Тут зібралося багато подорожуючих для участі в переломленні хліба. Слово перед причастям мав пастор Олександр Шевченко. Його промова, натхнена Святим Духом, торкалась найглибших струн душі, зачіпала за живе, змушувала замислюватись над величчю жертви Небесного Агнця. Священнослужитель закликав нас простити своїм ворогам і з чистим серцем, в благоговінні причаститись до тіла і крові Божого Сина. У цей момент мені здавалося, що небо відкрите над нами. Умиротворення, спокій, невимовне блаженство оволоділи всім моїм єством. Кожен із учасників спомину смерті Ісуса Христа молився так щиро і так гаряче, що Господь оповив нас Своєю Святою присутністю. Розчулені, зворушені, з глибоким хвилюванням і сльозами вдячності, ми покидали це незабутнє місце. Попереду на нас чекали зустрічі з іншими історичними пам’ятками Єрусалима.
 
   Ірина БІЛОСЕВИЧ, м.Тернопіль

Вгору