05.07.2016

ТУРЕЧЧИНА І... САНТА КЛАУС

ТУРЕЧЧИНА І... САНТА КЛАУС

Традиція класти під подушки подарунки в ніч перед Святим Миколаєм тішить малечу, яка щороку з нетерпінням чекає цього дня. Прижилася вона і в нашій сім’ї, хоча ніхто з нас ніколи не задумувався, звідки ж взялася звичка радувати дітей таким чудернацьким способом. Парадоксально, але дізналася я про витоки улюбленого дітьми християнського свята в мусульманській країні. Та все по порядку.

Літній відпочинок ми з дочкою планували давно. А коли настав час вибирати, куди саме їхати, дещо розгубилися. Хотілося і кругозір розширити, і провести час з користю для здоров’я, та й гаманець щоб не дуже постраждав. Переглянувши декілька пропозицій, зупинилися на Туреччині.

Ця країна, передусім, вражає своєрідним ландшафтом. Довкола здебільшого скеляста, сіра місцевість. Дуже сухо. Зелень росте лише там, де її посадили і доглядають працьовиті руки. А її таки багато. Квіти, пальми та всілякі цікаві кущики ростуть не тільки вздовж доріг. Ще більше насаджень у містах. Здається, що рослини в тому краї – на особ­ливому рахунку, бо вирощують їх у найбільш несподіваних місцях, наприклад, на стінах багатоповерхівок у спеціальних лотках, що складають цілі конструкції. Завдяки цьому одна будівля не схожа на іншу. А споруди невисокі – лише до дев’яти поверхів (очевидно, через сейсмічність). Помітили ще таку особливість: дуже багато сонячних батарей, вони повсюди. Виглядає так, ніби кожна сім’я має своє джерело енергії.

Сервіс для туристів – на високому рівні, ми до такого, правду кажучи, не звикли. Обслуговуючий персонал – працьовиті, доброзичливі, щирі і надзвичайно терплячі люди. Крім пляжу, моря та звичних для таких турів розваг, ми вирішили ще й трохи поїздити країною. З численних пропозицій обрали екскурсію до православної церкви Миколая Чудотворця у місті Демре. І не пошкодували, бо дізналися і побачили там чимало цікавого.

 

Виявляється, Святим Миколаєм слов’яни на свій лад назвали християнського священика Сейнт Ніколаса, що жив у 275-340 роках у грецьких містах Патара і Мира (сьогодні Демре), які тоді належали Римській імперії, а зараз це територія Туреччини. Життя і діяння цього чудотворця стали причиною появи багатьох легенд. А сам він став прообразом всім відомого різдвяного персонажа Са́нта Кла́уса. Це ім’я походить від нідерландського Сінтер Клаас – Святий Миколай.

Батьки майбутнього святого довго не мали дітей, тож ревно молились до Бога. І дали Йому обітницю: якщо народиться маля, то неодмінно присвятять його Всевишньому. Незабаром у них народився син, якого, як і обіцяли, віддали до храму. Там під опікою дядька-єпископа розумний і богобоязний Миколай опановував науку і укріп­лявся у вірі. Пізніше, в дорослому віці, він став і багато років служив єпископом у Мирах. Дні і ночі він проводив у молитвах і прославився побожністю та справедливістю. Допомагав потопаючим, визволяв полонених, рятував невинних від смертної кари, зцілював хворих, дарував їжу голодним, був помічником та заступником слабких і бідних.

Після смерті батьки залишили Миколаєві великий спадок. І він, спов­нений любові до ближнього, тратив усі гроші, підсобляючи тим, хто був у скруті. Робив це здебільшого анонімно, від імені Бога. Всіх його чудес не злічити, але найбільше переказів існує про його допомогу трьом сестрам. Було це так: один бідний чоловік не міг видати заміж своїх доньок, бо не мав що дати їм у придане. Старша з них, знаючи нужду, хотіла продати себе, аби хоч її молодші сестри мали добру долю. Дізнавшись про це, щедрий священик вирішив зарадити біді. Три роки поспіль в один і той же день у кімнату, де ночували дівчата, він закидав через вікно три золотих злитки – на придане для кожної. В останній його прихід батькові вдалося «викрити» благодійника і подякувати йому. Але той відповів, що все те від Бога.

Єпископ Миколай відійшов у віч­ність у глибокій старості і був похований у місцевій кафедральній церкві. Історія тієї будівлі також незвичайна. Вона була зведена на місці зруйнованого в ІІ столітті храму богині Артеміди. Турки, які прийшли у Миру в ХІ столітті, церкву Миколая Чудотворця не понищили, бо з повагою відносились до цього святого. З часом її затопила річка Мирос, яка через землетруси змінила русло. В результаті споруда повністю накрилася мулом. Виднівся лише верх дзвіниці. Відкопали її аж наприкінці ХІХ століття. Після реставраційних робіт на стінах храму були виявлені древні фрески, що зображують сцени з релігійного життя тодішніх християн. Їх фрагменти збереглися і донині.

Серед залишків настінних розписів в тій-таки церкві Святого Миколая ми побачили знайому всім віруючим людям «рибку». Цей християнський символ завжди асоціювався у моїй свідомості з тим фактом, що першими учнями Ісуса стали рибалки. Зустрівшись з ними на березі моря, Господь покликав їх за Собою, щоб зробити «ловцями людей». А гід-мусульманин розповів ще одну версію походження цього знака: перші букви слів Ісус, Христос, Син, Божий, Спаситель у грецькій мові складають абревіатуру, яка читається «іхтіс» і означає «риба». Це було для мене цікавим відкриттям серед багатьох інших, якими почастував нас з доч­кою сонячний день у гостинній Туреччині.

Дорогою до готелю думала: скільки ж таємниць береже в собі час і простір, видаючи кожному пор­цію інформації відповідно до його запиту. Якщо маєш прагнення знати більше, то отримаєш.

 

  • Всі сім церков, згаданих у книзі Об’явлення Івана Богослова, знаходяться на території сучасної Туреччини: Ефес, Смірна, Пергам, Тіятир, Сарди, Філадельфія і Лаодикія.
  • У турецькому місті Мардин до цих пір можна почути рідну мову Ісуса Христа – арамейську.
  • Витоки річок Тигр і Євфрат, що зрошували райський сад, описаний у Біблії, знаходяться у Туреччині.
  • Гора Арарат, до якої пристав ковчег Ноя, розташована на сході Анатолії. А її назва «Арарат» походить від асирійської назви держави і народу Урарту.
  • Апостол Павло народився у місті Тарс (тепер Тартус), що в південній Туреччині, де нині діє церква, названа його ім’ям, а по містах Анатолії проходила більша частина його місіонерських подорожей.

    Тетяна МУДРИЦЬКА, м.Хмельницький

Вгору