Якось до рук потрапила газета «Порадниця». Проглядаючи її, зупинився на статті, в якій літня жінка у відчаї розповідала про своє, в минулому наповнене плотськими втіхами життя. Яких тільки гріхів вона не пригадала! І якщо раніше вони здавались їй солодкими та привабливими, то тепер (у сімдесят п’ять років)  жінка перебувала в стані невимовного жаху, тому що була впевнена, що її очікує страшна розплата. Застерігаючи молодих від повторення її помилок, вона жорстко картала себе, засуджувала і виносила собі безпощадні вироки. «Я розумію, що моїм гріхам немає прощення, бо нема такої сили, якою б можна було їх простити», – таким розпачем закінчувалась її сповідь.

Мені, як людині віруючій, було нестерпно боляче читати таке. Хотілося кричати: «Ви помиляєтесь! Це брехня сатани, з якою ви погодились і яку можуть прийняти ще багато засуджених і приречених гріхами людей, що прочитають вашу розповідь, Є Той, Хто прощає всі провини, прощає, очищає і спасає. Його ймення – Ісус Христос!»

Для мене, як і для мільйонів тих, хто любить Господа, – це священна, непорушна і така велична істина, що мені бракне слів. Багато хто виступає проти неї. Хтось на людях погоджується, а про себе сміється. Деякі, лукавлячи, кажуть краще не торкатися цієї теми. Але віримо ми чи ні – Спаситель від того не змінюється. Це впливає лише на наш статус.

У Своєму Слові Господь пропонує нам самим вибрати життя чи смерть. Благословення або прокляття. І так радісно усвідомлювати, що вибрав життя. Але водночас дуже боляче від того, що мільйони людей, знайомих і незнайомих, близьких і далеких, чужих і рідних, несвідомо вибирають смерть та прокляття.

Кожному з нас Божий Син дає можливість прийти до Нього. Прийти зі своїми гріхами, хворобами, страхами, потребами і трагедіями. Все це Він хоче забрати від нас і наповнити наші серця праведністю, любов’ю та умиротворенням. Господь кличе: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» Але ми часто буваємо глухими, гоноровими, самодостатніми і не відгукуємось на запрошення Господа. Тоді Він Сам іде до нас і чекає: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду і буду вечеряти з ним, а він зо Мною» (Об’явлення 3:20).

Якось один мій брат з церкви (він якраз боровся з великими труднощами і реально відчував Божу допомогу) сказав: «Господь живий!» «Ну, так, звісно», – майже за звичкою відповів я. Але потім, коли проблеми прийшли у моє життя, я почав глибше замислюватись над цим твердженням. Просив Святого Духа, щоб Він подарував мені відкриття глибинного змісту того, що Господь дійсно є живий. І, знаєте, це сталося. Так, з Біблії ми знаємо багато славних і величних рис особистості Господа Ісуса Христа: Всевишній, святий, праведний, благий, вічний, вірний... Але найбільше моє серце вразило розуміння того, що Він є живий, реальний. Він тут, з нами, з тобою і зі мною, в кожному люблячому серці, в кожному диханні, в кожному кроці. Він у кожній секунді нашого життя. І нам не потрібно проходити сотні кілометрів у прощах, не потрібно шукати святих місць. Не потрібно виснажувати себе в постах та самобичуванні. Можна просто відчинити двері свого серця, впустити Христа і берегти Його присутність як найбільшу святиню, цінність, скарб.

Бо немає нічого кращого за відчуття, що твій Спаситель живий, що Він з тобою, що Він прос­тив усі твої гріхи, невдачі, спроби побудувати життя самотужки, без Бога, і головне – що Він любить тебе і чекає взаємності. Мені це приносить невимовну втіху. Тому душа наповнена палким бажанням, щоб кожен з мільярдів людей на землі мав почуття любові до Господа. Любові до Того, Хто має і силу, і владу прощати будь-які гріхи, – нашого Викупителя та Спасителя ­Ісуса Христа.

І не гаймо часу, а прос­то прийдімо до Нього. Поки Він ще кличе і дає благодать стати Божими дітьми, отримати спасіння і вічне життя з Ним у царстві Його Небесного Отця.  

  Едуард ХАРАБАРА, с.Кулешівка, Чернівецька обл.