Корупція – важка суспільна хвороба, яка руйнує Україну, не даючи нам усім можливості поступу вперед. Останнім часом проти цього зла ополчилися всі державні служби та громадські організації. Першими борцями в нелегкому протистоянні зі спрутом корупції позиціонують себе силові структури, правоохоронні органи, спецпідрозділи, але… Ефективність їхньої роботи у цьому напрямку невисока. Складається враження, що більшість їхніх працівників (включаючи керівництво) не надто зацікавлені в результатах, бо не хочуть нічого змінювати у сформованій за роки порочній системі.

Більш завзято і продуктивно в цьому напрямку працюють журналісти. Хоча, на жаль, провідні ЗМІ є власністю олігархів, тобто «перших» корупціонерів, і, визначаючи редакційну політику своїх каналів та друкованої преси, вони намагаються уникати незручної для себе теми. Якби ж усі двадцять чотири години свого ефірного часу кожен канал таврував нечистих на руку посадовців, то, можливо, комусь стало б соромно брати хабарі, хтось вирішив би їх не давати, а ті, хто за своїм службовим обов’язком борються з цим ганебним явищем, працювали б більш результативно.

Думаю, не варто також сподіватися, нібито гарантією подолання хабарництва стане підвищення зар­плати чиновників. Для людей, у яких матеріальне і земне є смислом життя, не буває достатніх гонорарів. Вони ніколи не погребують скористатися службовим становищем заради власної наживи.

Отже, питання викорінення цього соціального зла світоглядне і впирається у моральність та віру в Бога. Тому найліпшу можливість гальмувати ці жахливі процеси руйнації країни має церква. Не лише в міру свого суспільного становища і довіри до себе, а, передусім, як інституція, що покликана вчити людей жити в чис­тоті і праведності. Адже корупція, крім нашої державності, нівечить ще й людські душі, породжуючи в них вседозволеність та упевненість, що за гроші можна купити все на світі. Тих, хто інфікований цим небезпечним вірусом, можна зцілювати різними методами (радикальні упускаємо): совістити, просити чи картати з посиланням на Святе Письмо, нагадуючи про неминучий Божий Суд. Адже саме там для кожного з нас звершиться останній іспит на чесність, порядність і справедливість, згідно з усіма заповідями Творця.

Виразниками позиції церкви, наділеними відповідною владою та авторитетом, є священики. Тому надзвичайно важливо, щоб слова про смертельну небезпеку корупції, особ­ливо для спасіння душі, якнайчастіше звучали в проповідях. Пояснювання пастві катастрофічного стану, в якому опинилася більшість українців, постійне нагадування, заклики пасторів до спільного подолання (коли кожен вносить свою лепту) цієї всеруйнуючої хвороби, неодмінно принесуть позитивний результат. Адже все починається зі слова. Хотілось би також, щоб глави церков мали регулярні зустрічі-бесіди з найвищими посадовцями нашої країни і з біблійної точки зору обґрунтовували їм нищівну силу корупції, врозумляли їх, молились разом з ними. А відтак кожен духовний служитель підхопив би таке добре починання і розповсюджував на чиновників та депутатів від столичного рівня до найменшої сільської парафії. Одне слово, роботи – непочатий край!

Як нагими люди приходять у цей світ, так нагими і йдуть з нього, нічого з матеріальних благ з собою не забирають (Книга Еклезіастова 5:14). Тож не варто занапащати свої душі цим тлінним, примарним, брудним ділом – нечесним збагачуванням.

 Валентин ЯСЕНЕВИЙ, м.Івано-Франківськ