03.10.2014

ДОСЯГНУТИ НЕБЕС

ДОСЯГНУТИ НЕБЕС

Давним-давно жив святий старець, який багато молився. Від безлічі людських гріхів йому було гірко. І думав він: чому так стається, що люди ніби й до церкви ходять, і Богові моляться, а гріхів не зменшується? «Господи, – міркував він, – невже Ти не чуєш наших молитов? Адже люди просять, щоб їм менше грішити, але ніяк не виходить. Невже їх молитва марна?» Якось в таких невеселих роздумах він задрімав. І бачить старець Ангела, що начебто обійняв його крилом і підняв високо-високо над землею. Чим вище вони злітали, тим менше чули звуків з землі. Затихли розмови, пісні, крики, шум суєтного життя – ніяких людських голосів. Лише зрідка, як мелодія далекої лютні, долітав ніжний наспів. «Що це?» – запитав старець. «Це молитви святих, – відповів Ангел, – тільки вони долинають сюди». «Але чому так слабко звучать? Чому їх так мало? Адже весь народ молиться у храмі». Ангел глянув на нього, і його обличчя стало сумним: «Хочеш знати?.. Дивися».

Далеко внизу світився безліччю мерехтливих вогників величавий собор. Дивно, але старець бачив усе, що діялось усередині. Там було багато людей. На правому криласі вишикувався чималий хор. Біля вівтаря стояв диякон. Тривала служба. Яка саме – незрозуміло, бо нічого не було чути. На лівому криласі дячок щось читав, швидко перебираючи губами, але слова до нас не долітали. Аж ось на амвон поважно вийшов священик, плавним жестом поправив пишне волосся, одягнув окуляри, широко розкрив рота і – ні звуку. Регент почав роздавати ноти. Хор готувався співати. «Вже хор, напевно, почую», – подумав старець. Регент стукнув камертоном по коліну, приклав його до вуха, підняв руки і дав знак починати. Але, як і раніше, панувала тиша. Дивитися було дивно: диригент махав руками, притупував ногою, баси червоніли від натуги, тенори витягувалися, високо піднімаючи голови, роти у всіх були відкриті, але співу не було. «Що ж це таке?» – здивувався старець. Він перевів очі на тих, що моляться. Їх було багато, різного віку і стану: чоловіки і жінки, люди похилого віку і діти, купці й прості селяни. Всі вони хрестилися, кланялися, щось шепотіли, але нічого не було чутно. Церква була, мовби німа.

«Чому так?» – запитав старець. «Опустімося, ти побачиш і зрозумієш», – відповів Ангел. За мить вони опинилися у храмі. Гарно одягнена жінка стояла попереду і, здавалося, щиро молилася. Ангел наблизився до неї і злегка зачепив крилом. Раптом старець побачив її серце та зрозумів її думки. «Ох, ця осоружна поштмейстерка! – думала вона. – Знов у новому капелюсі! Чоловік – п’яниця, діти – обідранці, а вона фасонить!..»

Поруч стояв купець у добротній суконній чумарці й задумливо дивився на священика. Ангел торкнувся його грудей, і перед старцем відкрилися думки купця: «От лихо! Продешевив. Товару такого тепер так не купиш! Не інакше, як тисячу втратив, а може, й півтори».

Далі помітили хлопця. Він майже не молився, а весь час дивився наліво, де стояли жінки, червонів і переминався з ноги на ногу. Ангел доторкнувся до нього, і старець прочитав у його серці: «Ну й гарна дівчина! Якби дружину таку! Піде чи ні?»

Серця багатьох просвітив Ангел, і у всіх були подібні думки – порожні, житейські. Всі стояли перед Богом, але про Бога не думали. Тільки вдавали, що молилися. «Тепер ти розумієш? – запитав Ангел. – Такі молитви до нас не доходять. Тому й здається, що всі вони німі».

У цю хвилину почувся дитячий боязкий, проте виразний голосок: «Господи! Ти благий і милостивий. Врятуй, помилуй, зціли мою бідолашну маму!..» Старець побачив, що в куточку, притиснувшись до стіни, стояв на колінах хлопчик років семи. Він тихо плакав і молився за свою хвору матусю. Ангел дотикнувся до його грудей, і старець відчув дитячу душу, наповнену скорботою і любов’ю. Він зрозумів, що лише щирі молитви досягають небес і відгукуються у Божому серці.

Вгору