06.01.2017

РІЗДВЯНИЙ ПОДАРУНОЧОК

РІЗДВЯНИЙ ПОДАРУНОЧОК

Чимало клопоту мали батьки зі своєю Стефкою. І борщик їй не смакував, і суконка не така, як у других, і в хаті не так прибрано, як у людей. На все нарікала та була невдоволена. А батьки були небагаті. Жили в місті, мешкали в сутеринах [підвал] і гірко працювали на кусник хліба. Батько в броварні носив бочілки, а мати прала білизну по домах. Важка була праця, а й її не все можна було дістати, і доводилося бідувати. А Стефка тоді ще більше була нестерпна. Злостилася, докоряла родичам, чому Галька, Оксанка, Марійка та інші дівчата мають все новенькі суконки, мають доволі що їсти та забавитись гарненько, а в них все біда й біда. Усім людям зазд­рила. Та на це не було ради.

Коли підросла, то покинула родичів і знайшла собі службу покоївки в одних заможних добродіїв. І було там Стефці дуже доб­ре. Робота не важка, а до кухні була там ще інша служниця, Наталка. Хлібодавці були добрі, набожні, давали доволі часу піти до церкви, відпочити, кожного місяця точно виплачували платню й злого слова ніколи не сказали. А сама доб­родійка обох їх навіть любила. Щороку на Різдво, на святого Миколая або при іншій нагоді купувала їм ще й гарненькі даруночки.

Та одного року на Різдво добродійка прибрала маленьку ялинку і купила дівчатам даруночки, але дуже скромненькі. По парі тепленьких зимових панчішок. Цього Стефка не сподівалася. Вона надіялася, що пані купить їй нову суконку, або якісь мешти, або хоч модний капелюшок. Аж тут всього-на-всього пара панчішок! «Чи я б собі сама таких панчішок не купила? Чи не сором для такої великої пані такий даруночок давати? Стільки ж багатства має, могла б щось краще купити!» – нарікала перед Наталкою. Роззлос­тилася з жалю, схопила панчішки в жменю та кинула їх у камін.
Наталка так не зробила. Вона знала, що тепер усім скрутно. Була задоволена, що хоч панчішки буде мати та не змерзне в ноги. Таки зараз сіла на стільчику і почала надя­гати їх на ноги, щоб, зібравшись, піти до церкви. Та заледве всунула одну ногу в черевик, як її задавило щось. Скинула назад нову панчішку, вивернула її, аж там гроші – паперові, цілкові. Заглянула в другу панчішку, й там гроші. З радості аж сплеснула в долоні та побігла до пані дякувати за таку милу й цінну несподіванку.

Стефка мерщій кинулася до каміну. Глянула – а там з її панчішок з грішми залишився тільки попелок. Заломила руки та заридала гірко. На це вбігла пані, а довідавшись про все, сказала до Стефки: «Видиш, Стефко, як ти себе сама покарала! Я тобі дала такий гарний даруночок, а ти його знищила. Ти завжди не вдоволена, все нарікаєш, заздриш іншим. За те тобі ніколи не буде добре. Я цього року великих даруночків не купувала, бо хотіла, щоб грішми ви помогли своїм бідним батькам. Але ти, вкинувши мій даруночок у вогонь, дуже мене цим образила. З кінцем місяця шукай собі іншого місця, бо я прийму собі таку, що навіть самими панчішками тішитиметься та буде вдоволена, що в мене має працю».

Гірко пожалкувала Стеф­ка за свій учинок. Та хоч втратила вигідне місце, зате мала добру науку, що треба й малим вдовольнятися, не нарікати і не зазд­рити іншим.

Омелян КВІТ

Вгору