02.10.2012

ТЕЛЕВІЗОР

ТЕЛЕВІЗОР

Вчителька одного з молодших класів запропонувала учням написати твір, в якому б вони звернулися до Бога із своїми найзаповітнішими бажаннями. Увечері вона перевіряла ці роботи. Один із дитячих творів її особливо вразив і засмутив аж до сліз. Якраз у цей момент до кімнати увійшов чоловік. Побачивши, що дружина плаче, запитав, що трапилося.

– Читай! – відповіла вона, протягуючи йому зошит.

Вже перші рядки послання схвилювали чоловіка: «Господи, я прошу Тебе про дещо особливе: перетвори мене, будь-ласка, на телевізор. Я дуже хотів би бути на його місці, бо воно в нашому домі особливе. Мрію збирати навколо себе всю нашу сім’ю, як він. Щоб вечорами тато з мамою мене уважно, не перебиваючи, слухали. Хотілось би хоч на трішки стати центром їхньої уваги. Щоби батько, навіть коли він втомленим повертається з роботи, відпочивав зі мною. І щоб я міг розважити маму, коли їй сумно.

Боже, я прошу, щоб хоч іноді мої рідні проводили зі мною трохи часу. Хіба це важко?! Я лише хочу, аби вони дивилися на мене так само, як у телевізор».

– Жах! Бідний хлопчик! – вигукнув чоловік вчительки. – Що ж це за батьки такі?!

– Це твір нашого сина, – відповіла вона зі сльозами на очах.

Вгору