05.10.2016

ЗНАЙ СОБІ ЦІНУ

ЗНАЙ СОБІ ЦІНУ

Одного разу до Майстра прийшов молодий хлопець.

– Я прийшов до тебе, бо відчуваю себе таким жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо кажуть, що я невдаха, тюхтій і дурень. Прошу тебе, Майстре, допоможи мені.
Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів:

– Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, – і, трохи подумавши, додав: – але якщо ти погодишся допомогти мені, то я із задоволенням допоможу тобі.

– Залюбки, Майстре, – пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план.

– Добре, – сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелику каб­лучку з гарним каменем.

– Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати цю каблучку, щоб віддати борг. Постарайся взяти за неї щонайбільше і ні в якому разі не погоджуйся на ціну, нижчу від золотої монети. Їдь і повертайся якомога швидше!

Юнак узяв каб­лучку і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати коштовність торговцям, і ті спочатку з цікавістю розглядали його товар. Але варто було їм почути про золоту монету, як вони тут же втрачали до каблучки будь-який інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише літній торговець люб’язно пояснив йому, що золота монета – це занадто висока ціна за такий перстень і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, в крайньому разі – срібну.

Почувши слова старого, юнак дуже засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра ні в якому разі не знижувати ціну. Обійшовши весь ринок і запропонувавши каб­лучку добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад, пригнічений невдачею.

– Майстре, я не зміг виконати твого доручення, – з сумом сказав він. – Я міг би виручити за каблучку пару срібних монет, але ж ти не велів погоджуватися менше, ніж на золоту. А ця каблучка стільки не варта.

– Ти щойно промовив дуже важливі слова, синку! – відгукнувся Майс­тер. – Перш ніж намагатися продати цю річ, непогано було б встановити її справжню вартість. Ну, а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Тож скачи до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за каблучку. Але, що б він тобі не відповів, не продавай персня, а повертайся до мене.

Юнак знову скочив на коня і відправився в дорогу. Ювелір довго розглядав каблучку через лупу, потім зважив її на маленькій вазі і, нарешті, звернувся до юнака:

– Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше, ніж п’ятдесят вісім золотих монет. Але якщо він дасть мені час, я куплю каб­лучку за сімдесят.

– Сімдесят монет?! – юнак радісно засміявся, подякував ювелірові і щодуху помчав назад.

– Сідай сюди, – мовив Майстер, вислухавши жваву розповідь хлопця. – Зауваж, сину, що твою істинну вартість знає лише Той, Хто створив тебе. І ти – як ця каблучка – дорогоцінний і неповторний! Пам’ятай про це завжди.

Вгору