07.03.2017

ДОРОГИЙ ГОСТИНЕЦЬ

ДОРОГИЙ ГОСТИНЕЦЬ

У бабусиних вицвілих очах заіскрилися вогники. Натрудженими руками вона квапливо ді­стає з кишені вузлик, де зберігається її мізерна пенсія. Голос бринить, а очі вибирають серед різноманіття цукерок ті, що ваблять найяскравішими барвами. До неї сьогодні несподівано завітала дочка з онуками. Повертаючись з відпочинку, вони не обминули батьківської оселі, а заїхали – лише на хвильку. Хіба може щось глибше зворушити серце жінки, як зустріч з рідними? І хоч як її спиняли, переконуючи, що вона не встигне, бо автобус от-от над’їде, вона не піддалася умовлянням і таки пішла до крамниці. Тепер, коли бабуся вибирає цукерки, її не цікавить ціна – купує найкращі, найсмачніші...

Зробивши свої покупки, я йду додому. На автобусній зупинці бачу вже знайому мені бабусю, вона стоїть однісінька, розгублена і засмучена. Її очі знову згасли. Внуки… Вони поїхали, не дочекавшись бабусиного гостинця та благословення. Нещасна жінка ніби завмерла, дивлячись в нікуди, а в руках – кульок з цукерками. Тепер вони нікому не потрібні, дарма що за них заплачено немалу, як для пенсіонерки, ціну. Моє серце крається співчуттям. Я намагаюся підібрати слова, щоб утішити стареньку. Та вона мене випереджає: «Слава Богу, що хоч побачила їх…»

Як же важливо нам, молодим, зрозуміти любов тих наших бабусь, їхнє палке бажання чимось порадувати нас, пригостити, щось купити, потішити. І як нам конче необхідно мати здатність проявляти чуйність та приймати таку сердечну їхню любов…

Ігор МОСКАЛЕНКО, м.Тернопіль

Вгору