05.05.2016

Христос воскрес. А ми?

Христос воскрес. А ми?

«Сам-бо Господь із наказом, при голосі Архангела та при Божій сурмі зійде з Неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню…» (1-е Послання до Солунян 4: 16,17)

Хто такі «умерлі в Христі»? Це ті, хто покинув цей світ з Христовою вірою, чиї душі нею обновилися і, образно кажучи, зодягнулися в одяг Христа. «Усі ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися», – пише апостол Павло, засвідчуючи, яка велика переміна стається у душах людей, в їхньому житті, коли вони вірою приймають Ісуса Христа як свого Спасителя і Господа. Вони переходять із царства темряви у царство світла – на терени Ісуса Христа. Писання і приклад багатьох мужів віри вчать також, що християнину треба співрозіп’ятися з Христом, щоб увійти в Його Воскресіння. Для цього потрібно щоденно перемагати свій егоїзм, свої пристрасті, підпорядковуючи власне життя Його волі, Божому Слову. Це дуже непросто, часом навіть боляче. Але хіба легко було Спасителю на хресті Голгофи ? Він тяжко мучився, фізично і душевно. Більшість з Нього глумилася, інші проходили байдуже, а в серця Його учнів закралася зневіра. Та Воскресіння прийшло, і Світло правди перемогло темряву.

Страждання просвітлюють людські душі. Якщо, звісно, ми не впадаємо у розпач та безнадію. У кожного з нас, якщо ми християни, є своя голгофа. А Україна сьогодні хіба не на голгофі страждань за свій вибір шляху до воскресіння? Хіба нашу краї­ну не розпинають на перехресті геополітичних інтере­сів зажерливі князі цього світу? Ворог сатаніє, а юрба народів у кращому разі співчуває здалеку, а то й байдуже проходить мимо нас, зай­нята своїми справами. Ніби й не бачать, що на цьому геополітичному «хресті» розпинають не просто український народ, а саму правду й свободу, які потрібні не лише нам. І що ж? Хіба це привід для зневіри та розпачу? Правду й свободу ніхто ніколи не вб’є і не привалить валуном у гробі, бо за ними – сам Дух Господній.

Святкуючи Пасху, ми звертаємо думки не лише в далеке минуле, коли воскрес Спаситель, що приніс на землю світло й меч нової віри. Цей духовний меч і сьогодні розрубує кайдани неправди і всякого гріха, що ув’язнюють душу людини, закриваючи шлях до спасіння. Всі ми, до якого б народу-племені не належали, маємо стати на цей шлях, адже він не тільки для церкви, не просто для людства, а в першу чергу для кожного зокрема. Бо, як крап­линка роси віддзеркалює весь світ видимий, так і людська душа відбиває світ невидимий. Коли вона єднається з Христом і починає відображати світло істини, то й світ стає яскравішим. Так, при цьому не обійти і страждань, але, пройшовши через них із Господом, разом і воскреснемо для нового життя.

 Михайло МЕЛЬНИК, м.Новодністровськ

Вгору