17.10.2017

ЯКИЙ УРОЖАЙ?

ЯКИЙ УРОЖАЙ?

У цьому році якось дуже зненацька, як на мене, надійшли до нас холоди. Щойно відлетіло нестерпно спекотне літо, від якого ховалися хто куди міг – у ліс, річку, під кондиціонер, як уже дихнуло не властивими початку осені заморозками. І хоч дерева стоять ще майже зовсім зелені, а повновладна господиня цієї пори лиш зрідка своїм барвистим пензлем майстерно починає торкатися декотрих з них, трохи затуманені, похмурі і через те сумні ранки та безмісячні, темні, швидко наступаючі вечори викликають певну насторогу, змушуючи переглядати власну позицію стосовно фрази, яка неодноразово злітала з уст влітку: якби вже швидше до осені. Проминули, збігли, сплинули ті гарячі, прикрі дні (як і не було їх), коли чекалося рятівної ночі, щоб, вийшовши з душного приміщення надвір, потішитися приємною нічною прохолодою. Тоді, підіймаючи голову вверх та вдивляючись у зоряну блакить, здавалося, що зустрічаєшся поглядом з Тим, хто випробовує твою міць, посилаючи таке пекуче літо. Так хотілося Його спасенної свіжості. І ось вона прийшла. З останніми днями першого місяця осені, її раптовою остудою, що не лише вночі, а протягом всієї доби витає у повітрі. Хутенько забігаєш до хати, кутаєшся в теплу ковдру і ... мимоволі поринаєш у теплі спогади про збігле жарке літо. А тим часом уява ненавмисне починає малювати ще більш сувору пані – білу, яка вже, думається, не за горами. Але оскільки природа підвладна не нам, то мусимо приймати все, що вона нам приносить, погоджуючись з автором слів «Природа не має кепської погоди, будь-яка погода – благодать». Бо цю благодать, як і всяку іншу, посилає нам абсолютний Владар і природи, і кожного з нас – Творець, Небесний Батько. 

Мимохіть думається про іншу осінь – осінь мого життя, яка вже наступила, а ген-ген за обрієм видніється і зима. З чим я підійшла до цієї пори? Адже саме зараз можна подивитися, чи вродило на моєму полі, який урожай я зберу. І що ж є тим мірилом, за яким дізнаєшся про свої жнива? Безумовно, це те, яких скарбів ти наскладав і де. До якого щабля життєвої драбини ти підніс свою душу. З ким і з чим твої щоденні помисли і гадки. Людина хоч і Боже створіння, все ж це істота, яка надто любить себе. Через те і душу свою не завжди може побачити об’єктивно. Навіть якщо й вдається щось незугарне помітити, то не хочеш зостановлятися на тому, мерщій перебігаєш до чогось іншого або знаходиш оправдання. Проте є оний, кращий і правдивіший, вимір твоїх прожитих весни та літа. Це люди, які тебе оточували, з якими ти ішов по життю всі дні, чи які з’являлися десь-колись, а чи які метеором пролетіли крізь твоє життя, або з якими ти з’їв пуд солі. Саме вони визначають, чи щедрою виявилася твоя осінь, чи спокійно і неспішно ти переступиш поріг наступної пори, завершальної, а відтак і станеш на поріг вічний. Якщо ти міг проживати свої дні так, що в тобі хоч іноді з’являвся шматочок неба, якщо хоч комусь ти його являв, якщо хоча б твої рідні і близькі бачили в тобі той зблиск, то восени ти обов’язково збиратимеш урожай. Але для того, щоб він був щедрим, працювати треба було в теплу пору: тебе ображали – ти мав прощати і продовжувати любити; забували про тебе – мав нагадати чимось добрим (хоча б телефонним дзвінком); наговорювали якоїсь неправди – поспішити проявити ласку. Щоразу мала бути твоя поступливість і смиренність. Як важливо було про це знати навесні (твого життя). Як не хочеться в час жнив виявитися з пустими житницями. Як хочеться похвали Господаря жнив і щоб він сказав: «Рабе доб­рий і вірний, ...увійди до радощів пана свого!»

Ганна КИРИЛЮК, м.Черкаси

Вгору