03.01.2018

Не мали б головного

Не мали б  головного

Понад дві тисячі років тому Божий Син залишив небеса і зійшов на землю. Це визначне, епохальне явище для людства в цілому і для кожного з нас осібно. Воно знаменує собою наближення Бога до людини, виконання Божого плану її спасіння від смерті та пекла і відкриває вхід в еру Святого Духа. Щоб краще усвідомити значення Боговтілення, можна на мить уявити, що було б, якби Христос не народився в людському тілі тієї зоряної вифлеємської ночі...

Без Христа не з`явився б Новий Заповіт. Ми й досі жили б згідно зі Старим Завітом, за яким на добро відповідають добром, а на зло – злом, і такі приписи, як «око за око» або «зуб за зуб», надалі залишалися б у силі. В язичницькому суспільстві жорстокі й безглузді людські жертвоприношення, в тому числі дітей, могли б існувати й далі. А ще страшніше для нас те, що за часів Старого Заповіту у Бога був лише один вибраний народ – євреї. Ми, українці, були тими самими язичниками. Лише Ісус Христос відкрив нам дорогу до Божого усиновлення. Також Він приніс у світ нову заповідь і нову мораль: «Люби свого ближнього, як самого себе». Навіть більше – Він закликає нас любити наших ворогів і благословляти тих, що нас проклинають. Тобто Він дав нам дос­конале вчення смирення й самовідданості, до того ж застосувавши його на власному прикладі, завдяки якому наші душі здатні очищатися та освячуватися.

Якби Христос не прийшов, то не було б такого великого прогресу в розвитку цивілізації, зокрема численних освітніх інституцій, серед яких – Києво-Могилянська академія, знамениті університети Нотр-Дам та Гарвард, Єльський та Падуанський. Також ми не знали б таких релігійних спільнот, як монастирі, що завжди були центрами освіти, писемності та благодійності й часто служили притулками для бездомних і нужденних. Не було б надзвичайно плідної спадщини таких церковно-громадських діячів, як хреститель Київської Русі Володимир Великий, київський митрополит Петро Могила, митрополит Андрей Шептицький, видатний єпископ-хірург св. Лука Войно-Ясенецький, та багатьох інших. Не було б безлічі міжнародних та українських благодійних організацій і товариств, як і приватних безкорисливих добродіїв. Без Христа не було б Франциска з Асижу та матері Терези з Калькутти…

Також ми були б знач­но обділені в різних видах мистецтва, не мали б християнської літератури, музики, живопису, скульптури та архітектури. Багато талановитих людей не стали б художниками, композиторами, письменниками. Не лунала б така чудова різдвяна пісня, як «Свята ніч, тиха ніч», що перекладена чи не всіма мовами світу, або молитва «Аве, Маріє», до якої багато композиторів написали музику, і вона стала відомою на весь світ. Ми не могли б милуватися вражаючою красою таких світових архітектурних шедеврів, як Собор Святого Петра в Римі чи Храм Святого Сімейства в Барселоні, Кельнський собор у Кельні, Собор Святого Павла в Лондоні, чи наших рідних київських – Софійського та Михайлівського Золотоверхого.

Але все це не таке важливе, як те, що без приходу Христа ми ніколи б не дізналися, наскільки люблячим є наш Бог. Лише Божий Син Своїм народженням у людському тілі явив нам любов Бога-Отця. Пан і Цар став слугою, жив серед людей, розділяв нашу радість та смуток, без вини помер за нас на хресті. Цим Він і засвідчив справжню любов до людини, наблизив нас до Небесного Отця та примирив із Ним. Без втілення ­Ісуса ми б не мали навіть надії на вічне життя. Тепер же дорога в небеса нам відкрита.

Христос народився! Славімо Його!

Володимир МЕЛЬНИК, м.Мюнхен

Вгору