12.08.2017

НЕВЛОВИМИЙ I НЕВБЛАГАННИЙ

НЕВЛОВИМИЙ I  НЕВБЛАГАННИЙ

Три роки тому взимку я вибрався на Ейфелеву вежу. Падав дощ. Нагорі він перетворювався на сніг. Дув шалений вітер. І саме там, на платформі, якось особливо свідомо я відчув силу непідвладної потужної стихії, яку ми не здатні впіймати, охопити, якою не здатні керувати, – часу. Щось схоже відчуваємо, коли стрімголов стрибаємо у воду чи заходимо у бистру річку. Нас огортає неймовірне таїнство води. ЇЇ ми також не спроможні вловити, як і зимовий вітер на паризькій вежі, – вона тікає крізь пальці, ховається в пісок.

Ми не можемо затримати ні хвилини часу. Однак здатні осягнути, який він потужний, дужий – мчить швидше, ніж вітер, ніж стрімкий гірський потік. У цьому невловимому і невблаганному часі ми живемо. Та це є благословення, а особливо якщо розуміти, що він веде нас до вічності, до того виміру, у якому віч-на-віч зустрінемось з Господом, стосунки з Яким вже не матимуть кінця. Вічність не є безкінечний плин часу. Це океан, що не має ні початку, ні кінця, це те, що поза часом, що ми собі не можемо уявити. Саме з неї прийшов Господь на землю, увірвався в час, освячує його, показує нам, наскільки благословенним є наше життя. Бог так хотів бути близько, що поринув у наш хронос, зодягнувся в плоть-тіло, яке відчувало вир вітру, потребувало води і було тимчасовим.

Час є цінним, бо саме в ньому проходить життя людини, саме в ньому ми на своєму місці, нам доб­ре, як птахам у повітрі, а рибі у воді. Це інгредієнт, невід’ємний органічний атрибут, умова земного буття. Хоч людина й досягла величезної майстерності у вимірюванні часу, він, однак, залишається незбагненною таємницею та водночас – благодаттю і дарунком. Наш час є тепер. Він тут. Буває, що ми живемо в минулому і в ньому нос­тальгійно застрягаємо або ж перебуваємо у мріях, а то й ілюзіях щодо майбутнього. Нехтуємо сьогоденням, цим Божим даром.

Часом же важливо дорожити, уміти міряти його не лише календарем і годинником, а й конкретними справами, хорошим результатом, позитивними змінами. Варто виробити правильне відношення до часу, якісно його використовувати, бути точним і відповідальним, мати силу волі у виборі занять, не марнувати дні. Мудрий Проповідник у книзі Еклезіяст (3:1-8) застерігає: «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене, час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати, час плакати й час реготати, час ридати і час танцювати, час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів, час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати, час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити, час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру!»

Лише так ми можемо збагнути час, втриматися на його хвилі, не захлиснувшись, черпати з нього все життєдайне. Таке право отримав кожен з нас. А разом ми дістали дар нашого спільного проживання тут і тепер – з родиною, друзями, спільнотою і ще з сімома мільярдами землян. Навчімося по-справжньому дорожити часом і тими, хто є з нами у ньому, дорожити кожною зустріччю, кожною нагодою – благословенною порою життя і спасіння.

Єпископ Борис ҐУДЗЯК, м.Париж

Вгору