28.10.2016

ПІД ЧИЇМ ПОКРОВОМ СВЯТКУЄМО?

ПІД ЧИЇМ ПОКРОВОМ СВЯТКУЄМО?

Чому на теренах України так трепетно ставляться до свята Покрови? Воно у нас стало ледь не національним. Звісно, визначальною тут є віра. Звідки ж береться ця духовна субстанція? «Віра від слухання, – зазначає апостол Павло, – а слухання через Слово Христове» (Послання до Римлян 10:17). Тобто істинна християнська віра приходить у життя людини зі Словом Божим – почутим чи прочитаним – через Євангеліє. То яким чином з’явилася віра в Покрову? Якщо ретельно пошукати витоки цього свята, виявиться, що ніякі інші народи навіть православного віровчення, окрім тих, що перебували чи перебувають під «омофором» Російської Православної Церкви, у своєму календарі такого свята не мають. «Покрова – одне з найулюб­леніших на Русі православних свят, котрого немає в календарях інших православних церков, – зазначає російський сайт «Религия и мировоззрение». – Це тим більше парадоксально, що подія, яка лежить в його основі, пов’язана із заступницт­вом Богородиці, що зберегла під своїм покровом Константинополь від завоювання саме нашими предками…» (До речі, багато дослідників вказують, що цими «предками» були київські князі Аскольд і Дір.)

Свято започатковане у XII ст. князем Андрієм Боголюбським. «Андрій Боголюбський заслужено не зажив популярності в писаннях українських та, власне, й більшості російських істориків, – зазначає дослідниця історичних церковних текстів Ірина Жиленко. – Щоправда, останні сходяться на його основній ролі в утворенні першооснови московської державності в Заліссі. Проте й вони не надають великого значення канонізації цієї особи, здійсненій в 1702 році». Очевидно, церква канонізувала князя (не без бажання нового будівничого російської імперії Петра І) швидше за його заслуги як заснов­ника московської держави, а не за благочестиві справи. Боголюбність князя Андрія була подібна до тієї, яку мав цар Петро І, котрий переплавляв церковні дзвони на гармати. «Насправді ж він менше, ніж будь-хто з можновладців XII ст. може претендувати на роль святого. Зокрема, на Андрієві повністю лежить вина за нещадний розгром Києва 12 березня 1169 року, який можна порівняти хіба що з Батиєвим. До речі, Київ та його храми разом із Лаврою були дощенту зруйновані князем якраз після того, як в основ­ній резиденції князя (с.Боголюбово, Владимирська обл.) було збудовано перший храм на честь Покрова Богородиці на річці Нер­ла з одночасним запровадженням у церковному календарі нового свята – Покрови. Чи не тому так сталося, що в Києві не квапилися під міфологізований Андрієм Покров? Андрієві знач­ною мірою належить також і роль «першовідкривача» застосування у феодальних війнах тотального винищення завойованих областей. Літописний текст більшості зведень пов­ниться описами його жорсткості під час військових дій, навіть по відношенню до мирного населення… У роботах вітчизняних істориків за Андрієм закріпилась цілком заслужена «слава» нищителя української державності, грабіжника церковних цінностей…» (І.Жиленко). Тож великий подив викликає неабияке пошанування Покрови в Україні. Звідки в нас така віра в міф, створений недругами Київських земель?

Боязко тут проводити паралелі, але з огляду на історичну долю України та її церкви мимоволі думаєш: чи й ми самі, очаровані культом Покрови, не стали сліпими, що спотикаємось віками, не бачачи ясно свого шляху? Чи не тому так, що віримо більше у чужі міфи, аніж у Слово Боже?

 Михайло МЕЛЬНИК, м.Харків

Вгору