П’ятисотгривнева купюра є найбільшою банкнотою в українській грошовій системі. Вперше вона з’явилась у далекому 2006 році. Я ніколи не звертала особливої уваги на цей найвищий номінал, власне, сумнівно, щоб у 2006 році я навіть його споглядала... Але якось мені довелось отримати цей папірець за гарно виконану роботу, і раптом у мене прокинулась цікавість до банкноти, яку заробила важкою (ну, не дуже) працею. На одній стороні зображений портрет Григорія Сковороди та його цитата: «Не равное всемъ равенство. Льются изъ разныхъ трубокъ, разные токи: въ разные», а на іншій – ілюмінатський трикутник з оком посередині та колом зовні.

Я подумала, як це некоректно чи то недоречно ставити таку цитату на найвищий грошовий номінал країни, та ще й символ масонства – організації, до якої потрапляють вибрані, непересічні персони. Звичайно, наш світ є нерівним та несправедливим, але пропагувати ці означення на фінансовому мірилі – якось незугарно, доволі цинічно. Від обурення та здивування я вирішила подивитися, хто ж це такий Григорій Сковорода, що писав такі зухвалі речі. Тобто в школі ми, ясна річ, вивчали цього українського письменника-байкаря, але його філософські роботи чомусь оминали увагою. Тому я із задоволенням дізналась, що Григорій Савич був чи то не першим вітчизняним мудрецем, дослідником людської душі. У своїх творах народний мислитель закликає людей до самопізнання, що власне веде до виявлення Бога, Його Божественної природи, що є всередині кожного з нас, та сродності, тобто заняття, до виконання якого й були ми народжені. Пізнання Бога та Істини призводить до бажання самовдосконалюватись заради повернення душі до її первісного вигляду – праведності та святості. А дослідження сродності допомагає обрати те ремесло, присвята якому є корисна, легка та приємна для душі. Усяку людину Бог наділив здібностями, талантами, дарами. Таким чином те, що одній людині нудно або важко робити, іншій може даватись легко та дарувати радість.

Григорій Сковорода порівнює це із здібностями тварин, мовляв, черепаха, якщо раптом би захотіла літати, обрала б собі важку долю, бо не була до цього діла народжена. Проте й орлу, який не схоче розправляти крила, стане складно парити над землею. «Царство Боже і Його правда – всередині творива. І Він нікого не ображає, вливаючи закон сродностей. І якщо хтось один прямує з Богом до одного, другий до другого, сотий до сотого звання чи ремесла, нехай воно навіть просте, але не безчесне, а для нього втішне й корисне, тоді він щасливий», – пише філософ. Власне душа людини і є тим компасом сродності, позаяк вона повсякчас буде тягнутись до того заняття, до якого була покликана Богом.

Повертаючись до 500-гривневої купюри, зауважу, що повна цитата письменника звучить так: «Бог схожий на багатий фонтан, що наповнює різні посудини за їхньою вмістимістю. А над фонтаном ось такий напис: «Нерівна всім рівність». Ллються з різних трубок різні струмені в різні посудини, що стоять довкола фонтана. Менша посудина має менше, але вона однакова з більшою тим, що так само пов­на». Навіть люди не роблять весь посуд однаковим. У маленьких тарілочок своє призначення, у великих – своє. Важко ж оперувати тільки великими каструлями на кухонній арені. Людина однаково цінить всі плоди своїх рук, бо у всього створеного є своє призначення. Тим більше Господь не робить нічого надарма. «Ревно слідувати Богові – це найсолодше джерело миру, щастя й мудрості. Нехай же всяк знає свою природу й упевниться, що приємне для Господа», – не можу втриматись від ще однієї цитати мислителя.

Сам письменник вів досить аскетичний спосіб життя. Багато мандрував, любив вчитися, працювати, від високих чинів та звань відмовлявся. Вдягався просто, харчувався легко, не їв ні м’яса, ні риби, прокидався ще до зорі та прогулювався за місто. Плекав гарний настрій та бадьорий дух. Про Біблію казав, що вона «вчить, як ушляхетнити людське серце». Головна ідея його творів – це спонукати читачів до пізнання самих себе.

Після того, як я ознайомилась з творчістю та життям Григорія Сковороди, 500-гривнева банкнота з його портретом та цитатою здались мені поганою іронією. Людина, яка возвеличувала дух та серце, плекала красу внутрішню, в міру можливостей обмежувала матеріальні потреби, закликала до праведного та мудрого життя, раптом через 200 з гаком років уособлює найбільш вартісну купюру державної монетарної системи. Ніби хтось вирішив посміятись над його відомими словами, які він перед смертю заповів написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Юлія ГАНДЗЮК, м.Київ