03.01.2018

ПОВЕРНІМОСЯ В ТОЙ ЧАС

ПОВЕРНІМОСЯ В ТОЙ ЧАС

Христос народився! Вірю, що ці слова несуть радість кожній християнській душі, кот­ра прагне її і довіряється Богові. Бо з приходом Спасителя земля наповнилася великою радістю, про що Ангел звістив пастухам: «...благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь». Дитя прийшло в окреслений Божою волею історичний час. Господь, що став людиною з усіма її властивостями, крім гріха, увійшов у конкретну людську культуру – юдейську. Щоб це здійснилося, Марія з Йосипом поспішали з Галілеї (міста Назарет) до Юдеї, у Вифлеєм.

При народженні Дитини все відбувалося звичайно, без особливої шани до Спасителя, «Дивного Порадника, сильного Бога, Отця вічності, Князя миру». В постоялому дворі навіть не знайшлося місця для Марії та Йосипа. Месію, можливо, люди ще прийняли б, але вагітну жінку та її чоловіка – ні! Тому Він народився поза містом, в стаєнці для овець. Мати положила Сина в ясла, вистелені сіном. Бідність і простота супроводжували з’явлення Царя та прийняли Його у свої обійми. Христос народився в убогості, став бідним і приниженим, аби нас вчинити багатими і піднести до небес. Бо «Він змилується над убогим та бідним і спасе душу бідних, від кривди й насилля врятує їхню душу, їхня кров дорога буде в очах його!» (Псалом 71:13-14).

А Вифлеєм тим часом жив своїм життям. Там було людно, оскільки подорожні прибували на перепис населення. Вони мали виняткову нагоду вітати народженого Месію. На жаль, так не сталося. Люди були зай­няті своїми справами, кот­рі для них були важливішими за народження Спасителя світу. Вони не зважали на Нього, були байдужі, тому й не мали у своїх душах піднесення та радощів. Його зустріла їх закам’янілість. Люди хоч і очікували Бога, але не зауважили Чоловіка, тому й не прийняли Бога, що зійшов до них з неба. Так здебільшого відбувається і сьогодні. Ведуться розмови про Бога, але люди не хочуть мати Його у своїх серцях і Його нау­ки у своєму житті. Кожен думає про себе, старається задовольнити свої потреби, котрих лише прибуває. Тож на Бога не залишається ні часу, ні сил, ні бажання.

Ту ніч осяяла велична Господня слава, на небі засвітилася нова зірка, лунав ангельський хоровий спів – «сила велика небесного війська, що Бога хвалили». Ці надприродні знамення не залишали сумніву відносно гідності Дитини. Хто ж звернув на це увагу? Хто помітив? Лише пастухи, почувши Добру Новину від Ангела, зраділи, зібралися і пішли з поля до Вифлеєму, щоб побачити й прославити Немовля. А також із далекого краю прийшли поклонитися Новонародженому муд­реці. Їх вела до Нього зоря, що з’явилася в небі.

«Невже й ви хочете відступитися, покинути Мене?» – запитував згодом Ісус Своїх учнів. – «Можете це зробити, але я не перестану бути для вас Спасителем». Він – Доб­рий Пастир, що знає кожну людину-овечку до глибини серця, до найпотаємніших його закутків. Він знає усіх Своїх, любить їх, розшукує їх, помер за них.

Святий апостол Павло закликає нас, «щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно і побожно в теперішнім віці». Наше життя, як християн, не може бути яким-небудь, воно має бути праведним. Нам бракує милосердя, терпіння, любові до ближнього, благочестя та святості в наших душах. Тож хай свято Різдва поверне нас у ту історичну ніч, аби ми винесли урок з того, як мешканці Вифлеєму, відкинувши нібито звичайних людей Марію та Йосипа, відштовх­нули від себе Спасителя. Навмисно, здається, не зробили ніякого зла, мали оправдання, що в них немає місця для родини, але… втратили Бога. Всевишній, однак, не покинув їх назов­сім, лише відійшов. Йому знайшлося скромне місце у печері, поза людськими оселями й серцями.

У своїх повчаннях Божий Син наголошував: «Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили». Тож хай Різдво Господа нашого Ісуса Христа надихає нас усіх чинити доб­ро, турбуватись за нужденного, допомагати ближньому. Тоді почуємо похвалу Господа і отримаємо від Нього запрошення стати учасниками віч­ного щастя й радості в небі: «Рабе добрий і вірний! ...Увійди до радощів пана свого!»

Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ Владика Ігор

Вгору