01.03.2015

ПРАГНЕННЯ ДО ПОМСТИ

ПРАГНЕННЯ ДО ПОМСТИ

Біблія каже, що «світ лежить у злі», і життя це доводить. Тому інколи чуємо: «Чому святий і праведний Бог на це дивиться і нічого не робить?» Очевидно, де­хто думає, що було б справедливо, якби злочинці невідкладно отримували заслужене, і тоді люди боялися б чинити зло.

 Ми схильні помічати зло швидше, аніж доб­ро. І, як правило, гріх частіше бачимо не в собі, а в комусь. Натомість добро, що його так багато дає нам Бог, фіксується нашою увагою далеко не завжди. До нього ми швидко звикаємо, як до повітря, яке вдихаємо щомиті, зовсім не думаючи, що і воно – дар Божий. Зате не можемо спокійно дивитися, як безбожна, нечестива людина, а то й злочинець, насолоджується всілякими життєвими благами. Псалмописець Асаф, чоловік праведний, і той спітк­нувся на цьому. В одному з псалмів він зізнається: «А я – мало не послизнулися ноги мої, бо лихим я завидував, бачачи спокій безбожних. Бо не мають страждання до смерті своєї, і здорове їхнє тіло, на людській роботі нема їх, і разом з іншими людьми не зазнають вони вдарів. Тому-то пиха їхню шию оздоблює, …вилазять їм очі від жиру, бажання їхнього серця збулися, сміються й злосливо говорять про утиск, говорять бундючно…» (Псалми 72: 2-8). Тобто за тисячоліття у світі нічого не змінилося: протиборство добра і зла, правди і кривди, любові й ненависті триває. А в центрі цього двобою – людина, її душа. Звісно, всі ми хочемо, щоб перемог­ло добро. Та чи замислюємося, чого кожен з нас більше підкладає на ці віковічні терези – заздрості чи доброзичливості? образ чи прощення? злоби чи любові?

 Загалом людське бажання бачити відплату за вчинене зло зрозуміле. Та уявімо собі, що всі лихі люди негайно караються – вмирають на міcці свого злочину, чи вражаються хворобами, або отримують великі неприємності. А в доб­рочесних, побожних людей у цей же час складається все якнайкраще. І що б тоді було? Злобливі й нечестиві відразу перейшли б на світлий бік? Хай так. Але чи покращав би від цього світ? Адже ці «перебіжчики» зробили б свій вибір не за велінням серця, а тільки щоб уникнути спокути. Тобто ними рухали б корисливість, розрахунок і страх, а не любов до Бога чи природна схильність до добра. Їхні душі залишилися б такими ж нечистими.

 Усі злочини, що кояться у світі, породжені людськими пристрастями. І прагнення до помсти – одна з них. Як тільки в людській душі з’являється бажання побачити в чиємусь житті покарання за його проступки, – хай бережеться така душа, бо зло вже торкнулось її. Милувати чи карати – промисел Божий. «Бо знаємо Того, Хто сказав: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь» (Послання до Євреїв 10:30). Тож будьмо певні: кара за вчинене зло неминуча. Про це попереджує нас і апостол Павло: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне» (Послання до Галатів 6:7).

  Ярослав МІРОШНИК, м.Харків

Вгору