04.07.2016

ШЛУНОК ЇХНІЙ БОГ

ШЛУНОК ЇХНІЙ БОГ

Частенько трапляється так, що після чергової трапези хочеться з’їсти щось смачненьке-солоденьке. Адже курячий бульйон хоч і добрий, проте не зробить конкуренцію цукерці або імбирному печиву. Іноді здається, що з радістю поміняла б свій звичайний, загальноприйнятий, корисний раціон на меренгу на сніданок, шматок тортика на обід та бомбони на вечерю. А що? Це ж смакота! Не можу сказати, що м’ясо, овочі, каші чи супи – такі вже бажані продукти споживання. Звичайно, якщо додати до каші цукру... або варення – то зовсім інша справа. Наприклад, шоколад взагалі не має смаку без цукру. Я куштувала какао-боби, ледь проковтнула. Така гидота! А підсолодити – і здається чимось неймовірно смачним. Не знаю, чому нашим смаковим рецепторам цукор уявляється таким жаданим. Хотілося б, щоб його заміняла морква, капуста, помідори... Тоді ми були б дуже здоровими!

Їжа займає значну частину нашого життя. Потрібно мінімум тричі на день бодай щось приготувати та спожити. І краще б це було щось натуральне, корисне. Інакше процес травлення відніме багато часу та зусиль у організму. Ті сили, які в іншому випадку він зосере­див би на боротьбі з хворобами, вірусами та паразитами, натомість змушений витрачати на очищення шлунка. Якось я прочитала цікаву книжку під назвою «Чудо голодування». Була так налякана всією шкодою, яку робить нерозумне, неправильне харчування, що бажала чимскоріш очистити свій організм від токсинів та шлаків. Місяців зо три чесно дотримувалась усіх порад: майже не їла м’яса, хліба, цукру... Все лише варила та пекла. Щотижня один день взагалі нічого не їла. Якогось особливого чуда зі здоров’ям не сталось, але я й не чекала. Зате забула про переїдання та важкість у шлунку. Трохи схудла. Та біда в тому, що через три місяці мій ентузіазм згас. І мало-помалу колишні улюбленці повернулись до мого раціону.

«Шлунок – їхній бог». Це цитата з Біблії і щира правда. Звичайно, мало хто замислюється, що, потураючи своєму ненаситному апетитові, дозволяючи собі все і досхочу, ми вклоняємося своєму шлунку. Навпаки, вважаємо, що це добре, бо відчуваємо насолоду, задоволення, позитив. Їси шоколадку – радісно, ласуєш морозивом – кайф! Та тільки опісля – «ой, щось мені не добре». І раз по раз приходить у голову думка: «От якби я знову сіла на ту дієту, було б чудово». Але як продовжити той тримісячний термін витривалості, розтягнути його на роки? Розумію, що бажання потрібно фільтрувати, тим більше коли перед очима є такий посібник взірцевого життя, як Біблія. Хоч ніби й важко поєднати ці дві речі: потакання бажанню з’їсти цукерку та твердження «шлунок – мій бог». Невже наше харчування – настільки серйозно? Але це дійсно так.

Треба себе перевиховувати. Ось у мене зараз на столі залишився один бомбон, і я кажу собі: «Один вже доїм, а далі ні-ні! Завтра буду їсти тільки корисні продукти. Сто відсотків! Вже не можу дочекатися цього «завт­ра». Оце так я покажу!»

 Марія ОСИТЯНКО, м.Київ

Вгору