04.04.2016

СУЧАСНІ ІДОЛИ

СУЧАСНІ ІДОЛИ

Люди за своєю природою схильні у щось вірити й перед кимось благоговіти. Це щось підсвідоме, наче безумовний рефлекс. Думаю, такими нас сотворив Бог, тому що хотів, аби наше ставлення до Нього було природним, а спілкування – необхідним. Раніше, в дохристиянську епоху, домінувала яскраво виражена форма язичества: племена майстрували з підручних матеріалів божків і радо схиляли коліна перед ними. Зараз таке заняття виглядає якимось безглуздям. Здається, в наші часи такого вже немає. Ба більше, сьогодні Homo sapiens взагалі відкидає релігію: як застарілих саморобних ідолів, так і Бога. Нинішнє покоління навряд чи буде вшановувати якісь фігурки або статуї, тим паче впроваджувати надумані обряди поклоніння їм. Але й Всевишній ввижається нашим сучасникам чимось далеким, незрозумілим, невивченим. А Ісус Христос існує хіба що в образі біблійного героя. Його життя ніби й відоме, Його місія ніби визначена десь в глибині свідомості, проте не торкається душі, не зворушує Своєю значимістю, Своєю жертвою.

Та оскільки кожна особистість все ж має потребу прославляти когось вищого, більш значущого за неї, то залишки вікової спокуси присутності божества у вигляді ікон, талісманів, гороскопів залишаються досі. А останнім часом на арені ідолопоклонства з’явились ще й дещо інакші «господарі» людських сердець. Сучасні ідоли мають дуже привабливу, гламурну форму. Вони вражають своєю бездоганністю, говорять відмінну хитромудрість, люблять похизуватися своїм казковим життям та продемонструвати чи то реальні, чи то примарні здібності. Я часто розмірковувала над дивовижністю цього феномену: чому так багато слави і влади отримують деякі наші земні співмешканці за такі химерні досягнення, як акторство, артистичність чи красномовність. Що ж такого приголомшливого зробив чоловік, що відтворив певний образ у кінострічці? Або чому таке велике число людей божеволіє від дівчини, що прос­то виконує пісню? Ніби нічого над-можливого. (Чому ми з таким же успіхом не відмічаємо таланти юриста чи маляра?) В Америці і Європі така псевдорелігія заполонила багато сердець. Здається, люди тим і живуть, що діляться на зірок та їх фанатів. В Україні з розвитком телебачення, кіноіндустрії, шоу-бізнесу фетиш медійних облич також набуває розмаху.

Розмірковуючи над протиприродністю сліпого обож­нювання нам подібних, я натрапила на вірш у Біблії, який прояснив цю ситуацію. Коли диявол спокушав Ісуса в пустелі, він показав Йому усі царства світу і сказав: «Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передане, і я даю її, кому хочу». Ось кому, виявляється, належить влада та слава у світському житті – житті, яке відкидає Бога. Ось від кого вона походить! Для мене це стало досить серйозним відкриттям. Адже і в мене були улюблені актори, співаки та телеведучі. ­Ісус відповів тоді дияволу: «Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся і служи Одному Йому!» Господь дуже чітко говорить в Писанні, що Своєї слави не віддасть нікому, тільки перед Ним благоговіти, Його вшановувати і мати за взірець. Тож як важливо усвідомлювати і розрізняти усі прояви диявола. Так, Ісус знав, що то нечистий говорить з Ним. А ми не бачимо духовного світу, не розуміємо, що за черговою фальшивою принадою може маскуватися змій-спокусник. Саме тому потрібно просити у Небесного Отця мудрості та розуміння, аби мати змогу розпізнати вовка в овечій шкурі. Втім, вибір, кому служити, Творець залишив за нами.

Як же, згідно з Біблією, ми маємо вести себе стосовно одне одного? Якось ­Ісус запитав Своїх учнів: «Про що міркували в дорозі?» А ті у відповідь мовчали, бо зізнатись було соромно. Вони, йдучи, сперечались між собою, хто є найбільший серед них. Напевне, той, хто відчув Свою перевагу, засмутився, почувши такі слова Спасителя: «Коли хто бути першим бажає, – нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!» Не просто другом, благодійником, братом чи сестрою, а саме слугою. Тому не варто вклонятися іншій людині, як і недобре возвеличувати себе. Прислуговувати і славити – різні речі. Отже, маємо бути обачливими і набувати знан­ня зі Святого Писання, аби розуміти, як чинити приємне для Бога – Єдиного Господа життя.

 Ганна КРАВЧУК, м.Київ

Вгору