12.08.2017

СИПУЧОПІСКОВИЙ?

СИПУЧОПІСКОВИЙ?

Кажуть, що час зупиняється. Але я раніше цього не відчувала. Щоправда, колись я про це і не замислювалася. Час мого життя плинув якось незалежно від мого бажання чи моїх можливостей, і я також у ньому пливла, як уміла. Іноді мені вдавалося опинятися на його поверхні, хоча то без моєї участі. Але частіше я потрапляла на саме його дно. Там мені було так важко, що, здавалося, я загрузла у сипучих пісках і не можу звідти вибратися. Я борсалася, але не для того, щоб не дати їм поглинути мене повністю, бо я не знала, чи треба мені по-іншому. Робила те за інерцією. І лише коли звільнялася від їх пастки, усвідомлювала, що зі мною могло статися. Проте коли наступного разу мене знову брав у свій задушливий полон сипучопісковий час, згадувала уже знайоме млосне відчуття. І знову борсалася. Навіщо? Ні в думках, ні в серці конкретної і чіткої мети тому побиванню не було. То вже згодом, коли десь на обрії почав вимальовуватися промінчик якогось життьового толку, я раптом збагнула, що мене хтось весь час рятував. У тому підсвідомому борсанні, виявляється, був смисл. Ще не знала, в чому він полягав, але вже нутром відчувала його вагу.

Ось тоді й почала звертати увагу на час. Свій. Зауважила, що він буває дуже швидкий, коли, наприклад, ти наздоганяєш потяг, останній вагон якого вмить пролітає мимо твоїх очей і ти не встигаєш у нього заскочити. А буває такий повільний, що п’ять годин під операційною палатою здаються цілою вічністю. І лише тоді, коли взимку випадає сніг, засипаючи все довкола, і ти бредеш у ньому по коліна, нікуди не поспішаючи, бо все одно дарма, час тече розмірено. Таких миттєвостей, на жаль, трап­ляється не багато. Бо сніг зазвичай встигають прогорнути ще до того, як ти вийдеш. А туди, де його не відгортають, ти чомусь не ступаєш...

Пройшло. Проминуло. Час уже не кидає на своє дно, щоб знову виштовхнути на поверхню. І сніги тепер уже не ті, що були колись. Іноді може здатися, що плин його зупинився. Та ні! Просто ти, мабуть, уже в іншому його вимірі. Тобі вже не страшно якогось кінця. Ти знаєш, що його насправді не буде. Відбувається лишень перетікання часу. І Той, Хто так задумав, на Своїх руках перенесе тебе в інше місце. Без дна і поверхні. І навіть без снігів. Без початку і без кінця. Там ти ніколи не наздоганятимеш і не запізнюватимешся. Там не буде млосного відчуття болю. Не буде борсання. Буде сонце і любов. Безкінечно.

Ярина ГОРІВСЬКА м.Чернівці

Вгору