02.06.2017

ЖИВА ТРІЙЦЯ

ЖИВА ТРІЙЦЯ

Cлово «трійця» я чула з дитинства. Так у нас називали букетик запашного сушеного василька, в середині якого знаходився хрест із воску. Мама приносила його з церкви, і він довго зберігався на столі у великій хаті у вазі чи якійсь банці. А в декого у селі бачила такі букетики за образами. Оскільки я змалку якось сторонилася всього того, що пахло, як я вважала, церквою (в тому числі і василька, бо мені все воно нагадувало запах ладану, а він асоціювався у мене з покійниками), то все те було сумним. Смішно, але коли вже в наш час на ринках з’явилася така корисна зелень, як базилік (з тієї ж родини, що і васильок), то він, крім здивування (його споживають?!), викликав у мене ще й не зовсім приємний спогад про запах «трійці».

А релігійне свято в місцевості, де я народилася, звалося не Трійцею, а Зелені свята. Запам’яталося воно мені ще й тим, що до нього ми готувалися по-особливому. Найперше – в хаті перед Зеленими святами обов’язково білували, щоб було чисто і прибрано. Мені подобалося, коли вже все було вимитим та випраним і залишалося лише «помаювати» хату (так у нашому селі називали прикрашання зеленню). Напередодні тато приносив з лісу гілки липи, ясеня та чорноклену, а я повинна була нарвати чебрецю, листя горіха і листків косиці (так називають у нас ірис). Гілки ми клали біля вхідних дверей та по кутках кімнат, а чебрець, горіхове листя і косицю розкладали на підлозі (ще раніше – на свіжо змащеній глиною долівці). Я любила всі ті запахи, те «маювання» і всі інші приготування (як і до будь-якого свята), бо атмосфера в домі була тоді особливо приємною. Двоякі почуття у мене викликали походи на цвинтар (вони були неодмінною складовою Зелених свят): з одного боку, було цікаво, бо там зустрічалися усі родичі, що з’їжджалися з усіх усюд – близькі і далекі; з іншого – знову ж таки там усе говорило про найнеприємніше – смерть. Тому під час святкової трапези, що відбувалася на кладовищі, я не могла навіть споживати їжу, хоча на столі були апетитні наїдки і навіть мій улюблений квас. (Як не дивно, але Зелені свята я ще любила через той лакомий квас, який готували з сушених дичок-груш саме до цього дня. І понині то найсмачніший у моєму житті напій.) Після цвинтаря ми з батьками зазвичай ішли у гос­ті до тітки Тетяни або тітки Палагни (ми жили найдальше, тому по дорозі додому закликали нас, а не ми), і там уже були до самого вечора – їли, пили, спілкувалися.

Якщо я не знала і ніколи не цікавилася, що означають Різдво та Великдень, то чи варто говорити, що про Зелені свята навіть приблизно не здогадувалась, що це. Десь підсвідомо розуміла, що так чи інакше воно має відношення до Бога, але про Нього ніхто ніколи тоді, у дитинстві, не говорив. Я не те що не знала, що в цей день, п’ятдесятий, виявляється, після воскресіння Хрис­та (Пасхи), на землю зійшов Святий Дух; не знала, що той день вважається Днем народження церк­ви, я навіть не знала, що це свято так сильно пов’язане з Богом. І що Трійця – це не букет сухого василька, а Сам Господь у трьох іпостасях, третя з яких – Святий Дух, що якраз у цей день понад дві тисячі років тому зійшов на землю. І якби не Він, хто би нам відкрив істину Божого Слова? Хто утішив би нас? Хто б навчив, як пізнавати Творця, як жити? Святий Дух – дорогоцінний небесний дарунок людям! Тих, у чиєму серці поселився, Він зміцнює могутністю Божої сили, дає їм благодать прощати, заживляє невигойні рани від образ, сповнює любов’ю. Недарма Ісус перед розп’яттям казав Своїм учням, що їм буде краще, як Він піде від них, бо зішле їм Духа-Утішителя, Який одночасно може бути з усіма людьми світу.

Багато років я була далека від істини, бо Трійця для мене являла собою зовсім не те. І не лише ж я, а вся наша сім’я, родина, село. Тепер вдячна Богу за Святого Духа. Велике благо – чути Його тихий голос, Його підбадьорення, розраду і Його науку! А те зелене клечання, яке на початку літа в цей великий празник щороку приносилося до хати і тішило мою дитячу душу, ще тоді промовляло любов’ю Творця через ту живу красу, народжену Ним задля того, аби ми, споглядаючи її, могли побачити незбагненну велич і могутність Автора та серцем прийняти Його найщедріший дарунок – Самого Його заради спасіння нашої душі для вічного пробування з Ним у небесах.

Галина ЯРІВСЬКА, м.Новодністровськ

Вгору