03.03.2016

ПРОПОВІДНИК І ОБОРОНЕЦЬ ПРАВДИ

ПРОПОВІДНИК І ОБОРОНЕЦЬ ПРАВДИ

Кожен з нас, українців, вивчав напам’ять вірш Тараса Григоровича Шевченка «Мені тринадцятий минало». Але хто, читаючи рядки «Уже покликали до паю, А я собі у бур’яні Молюся Богу…», задумувався над їх істинним змістом? Особливо в часи тоталітарно-атеїстичного режиму, коли поет вважався революціонером і богоборцем. І це при тому, що в рамках шкільної програми вивчалися поезії, назви і зміст яких взяті безпосередньо з Біблії (Книги пророків Ісаї та Осії). Про ці твори знали хіба що те, що вони якимось чином пов’язані з релігією. Насправді Тарас Шевченко, як і його батьки, вірив у Бога. Щоправда, чистим праведником не був. Поет грішив, каявся, молився, постився, сповідався і так жив. Дослідники його життєвого та творчого шляху пишуть, що Святе Письмо він знав з дитинства, бо чув його з уст діда та батька, а також не раз заслуховувався співом лірників і кобзарів про Ісуса та Лазаря. Навчаючись грамоти у сільського дяка, Тарас першим із учнів почав читати Псалми, захоплювався ними, окремі декламував уголос. Пастушком, ховаючись у бур’янах, списував Божественні пісні до свого зошита, і вони для сироти були не лише втіхою і підтримкою, а й особливим натхненням до молитви. Про своє раннє спілкування з Богом майбутній поет щиро й зворушливо написав у згаданому вище вірші, що йому, маленькому, «тоді так приязно молилось».

Згодом, коли за плечима Шевченка уже був певний життєвий досвід, до нього прийшло глибше усвідомлення християнських принципів. Навчаючись в Академії мистецтв у Петербурзі, Тарас з великим інтересом студіював Біблію, проникаючи у її світ крізь призму образів і сюжетів, створених видатними європейськими майстрами пензля. А коли в 1843 році познайомився з княжною Варварою Рєпніною (саме вона подарувала йому Біб­лію), Святе Письмо почало осмислюватися ним більш глибоко. Невипадково в поемі «Тризна», присвяченій княжні, за епіграф взято слова апостола Петра, чим автор виразно висловив і свої заповіти: братолюбство та віра в Бога. Поет свідомо покладає на себе місію натхненного провідника Слова правди – правди, що йде від Бога. 

Відомо, що книга Псалмів – чудова скарбниця, звідки людство тисячоліттями черпає духовні сили, надію й умиротворення. Жодна з частин Біблії не має такого всезагального віддзеркалення в житті та мисленні християн, як збірка Псалмів. Неабиякий вплив справила вона і на Кобзаря. Десять його поезій (цикл «Давидові псалми»), що є переспівом біблійних, – це не лише високохудожні пісні-молитви, а й своєрідні заповіти рідному народові. Тут митець дав нам, своїм нащадкам, мудрі настанови, як маємо жити: беззастережно вірити у Творця, пам’ятати про Божий суд, бути добрими діть­ми рідної землі, дбати про єдність і братолюбіє. Всім єством прагнучи бути почутим своїми співвітчизниками, він просив Всевишнього донес­ти цю важливу істину до їхніх сердець: «Молюся, Господи, внуши їм уст моїх глаголи».
Тарас любив Бога, як син, у своїх творах голос­но кликав Його на поміч. Та, на відміну від тих, хто у молитвах звіряє свої особисті клопоти і просить про індивідуальну допомогу, поет молиться за «окрадених сліпих невільників», тобто за весь люд. Він, як і апостол Павло, міг би навіть душу погубити, аби лиш його народ був помилуваний і прощений. Сутність такої самопожертви відображена в Святому Євангелії, де сказано: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх».

Глибоко вірячи в істинність і важливість Святого Писання, поет у своїй творчості просить Бога ширити його всюди: «Словеса Твої, о Господи, такії. Розкинь же їх, Твої святиє, По всій землі. І чудесам Твоїм увірують на світі Твої малі убогі діти!» Як людина, Шевченко мав багато вад і гріхів, але його устами часто говорило Провидіння. Одкровення поета мають біблійне підґрунтя. За це його називають пророком України. Багато з того, що писав митець, здійснюється. Уже третє десятиліття ми живемо у вільній, незалежній державі, про яку мріяв український геній. Справдилася і його пересторога про те, що «Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять…» Мов у воду дивився, бо тільки нещодавно серце України палало вогнем і прокинувся ошуканий її народ. Поза сумнівом, великий Кобзар носив у собі духовну візію, дану йому Богом.

Тарас Шевченко мав доволі критичний погляд на Російську православну церкву, що вела антиєвангельську за своєю суттю політику репресивного імперського режиму, з яким міцно зрослася. Ота його позиція, що трактувалася комуністичною ідеологією як «атеїстичні погляди», якраз відноситься не до віри як такої, а до клерикалів, що відступили від Бога, забули Його настанови про любов до ближнього і ховають все це за «єлейними словесами». Насправді поет до останнього сповідав християнське вчення і залишався вірним Богу. Перекладач Біблії Іван Огієнко (митрополит Іларіон) написав про нього: «Шевченко, як проповідник і оборонець правди Божої, був усе життя послідовний і незмінний. За оборону правди Божої і життя своє віддав!»

 Марія КАМБУЛЮК, Черкаська область

Вгору