02.06.2017

Привіт, біометричний паспорте! Привіт, Європо...

Привіт, біометричний паспорте! Привіт, Європо...

17-го травня цього року у Страсбурзі був підписаний акт про запровадження безвізового режиму з ЄС для громадян України. Українці, особливо в останні 2-3 роки, жили в очікуванні цієї події, тому що Президент, попри невдачі, таки не стомлювався обіцяти. Тому коли в березні Європарламент проголосував за внесення України до списку країн з безвізовим режимом, я поставилась до цього досить скептично та недовірливо. Те, що відтерміновувалось роками, було вирішено миттєво. Особисто я вже зневірилась у реальності «безвізу», тому продовжую чекати якогось відступу з боку ЄС. Між підписанням документа та його вступом у дію має пройти 20 днів, і ніхто не знає, що за цей час може статись... Проте вже з 11 червня безвізовий режим, згідно з угодою, все ж має запрацювати.

Ця новина призвела до ажіотажу в підрозділах міграційної служби: українці спішать отримати біомет­ричні паспорти (далі БП), адже наявність такого ідентифікаційного документа і є умовою скасування шенгенської візи. І якщо раніше не було такої нагальної потреби отримувати е-паспорт, то зараз вона з’явилась – разом із можливістю вільно, в будь-який зручний час перетинати європейський кордон. Подія є ніби позитивною для нашої нації, адже усі ми тягнемось до кращих умов життя, роботи та відпочинку. Безперешкодні поїздки до розвинутих країн Європи будуть цьому тільки сприяти. Але цікаво те, що платою за таку видиму свободу в пересуванні є прихована неволя, адже дані про людину зберігаються онлайн у Державній Міграційній Службі України та МВС. Однак точної інформації щодо структури контролюючих органів я не знайшла. Раніше це був консорціум «Єдина державна автоматизована паспортна система», монополіст – ані приватний, ані державний, який, за словами керівника Юрія Сидоренка, тільки створював систему, а розпоряджалась нею держава. Але дане «об’єднання об’єднань», за неофіційною інформацією, закрилося у грудні 2016 року (причина – досягнення спільних цілей об’єднаних організацій). А вже 14 лютого 2017 року Європарламент затвердив механізм скасування безвізового режиму з... нами. (Відсутність такого механізму залишалась єдиною перепоною для ухвалення «безвізу». Раптом щось не так, у Європи є механізм зупинення дії такої бажаної для нас угоди.) Можливо, ліквідації вищезгаданого монополіс­та вимагав сам ЄС, адже зник він досить вчасно та (після 12 років існування) раптово. Але навіть якщо вся інформація йде до держави й через державу, без жодних третіх сторін, чи зростає від ­цього наша довіра? І чому взагалі так мало офіційної інформації у мережі про сутність БП?

ПЕПЕВАГИ НОВОВВЕДЕННЯ

Звичайно, для того, аби затвердити закон про біометрію, потрібні були вагомі причини. Тож, по-перше, нас постійно переконували, що запровадження БП підвищує безпеку: підробити паспорт стає неможливо, інформація є про кожну людину, доступна дистанційно. Також це своєрідна пігулка від хвороби розвинутих країн – терактів. А по-друге, БП полегшує виїзд за кордон: не потрібно місяць збирати документи, заповнювати анкету, платити сервісний збір, робити переклад документів, хвилюватись у візовому центрі при їх подачі, а потім ще й тиждень або два очікувати на відповідь (а раптом не відкриють?), витримувати прискіпливий погляд прикордонника та подумки готуватись до усіх його запитань... Але наскільки серйозними є ці аргументи для українців?

ТРОХИ ІСТОРІЇ...

11 вересня 2001 року в Нью-Йорку відбувся терористичний акт, в результаті якого загинуло майже три тисячі людей, що перебували на ­трьох пасажирських авіалайнерах та у двох величезних баштах-близнюках. Ось тоді для убезпечення своїх громадян від подібних атак уряд США прийняв рішення ввес­ти в ужиток паспорти з двомірними фотографіями влаcників (біометричні докази), які важко підробити. Цікаво, що Біометричний Консорціум, який займався дослідами, розробками, тестуванням та застосуванням технологій біометричної ідентифікації, був створений ще у далекому ­1992-му, за 9 років до теракту – офіційної причини введення такого методу розпізнавання особистості. Отож підготовчий період був досить довгий. І вже у 2003 році ЄС перейняв американський дос­від та створив Європейський Біометричний Форум, метою якого було вдосконалювати біометричні інструменти. З 2006-го в США видають виключно біометричні паспорти. На даний час вже 106 країн із 195 існуючих започаткували ідентифікацію нового виду. Але нашій державі, яка тільки розвивається, немає необхідності захищатись від терористів... У нас не так вже й багато іноземців.. Тому такий рівень контролю нам наразі видається зайвим. Поки що вся біометрія у нашому паспорті зведена до електронної фотографії. А в тій же Америці з роками ввели відбитки пальців та оцифрований підпис. І вони вже активно розробляють технології розпізнавання облич та навіть сітківок очей у натовпі! Уявімо, що навколо безліч камер, які автоматично ловлять наші риси обличчя, а для чіткості результату – навіть наші сітківки, та визначають, хто ми, де перебуваємо і в якому напрямку рухаємось. Принаймні над цим працюють уряди розвинутих країн. І все це для... нашої безпеки?

 

ЩО Ж ТУРБУЄ ХРИСТИЯН?

Християн лякає той факт, що пас­порт нового зразка містить чип. Чип, на якому і буде зберігатись уся інформація про людину. Ця мікросхема є прототипом того знамена, про яке йдеться в Біблії (Об’явлення 13:16,17) і яке буде дано на правицю або чоло людини. А той, хто відмовиться, не зможе «ані купити, ані продати». Зараз – у паспорт, потім – у людину... І ці побоювання є досить логічними. Тваринам, безпритульним чи подорожуючим, наприклад, або тваринам на фермі вже вживляють ці РЧІ-мітки (радіочастотна ідентифікація). Вони є і на деяких товарах, як заміна старим штрихкодам. А штрихкоди, як нам відомо, мають у своїй основі незмінне значення – 666, яке зашифроване в трьох роз­дільних подвійних лініях. Цей факт не був підтвердженим, але й не був спростованим. Нібито ніхто не знає, як зчитує машина ті роздільні лінії. Але вони є на кожному продукті в магазині. Загалом дуже мало інформації про природу штрихкодів дос­тупно, а про чипи тим більше.

Якщо підсумувати, то я вже не можу відмовитись від товарів зі штрихкодом. Через певний час мені таки потрібен буде новий закордонний паспорт… Адже важко уявити життя без подорожей. Це мені здається вже невід’ємним. А наступні покоління не матимуть навіть такого вибору. Їм ці паспорти будуть видаватись одразу при народженні.

Я читала висловлювання на тему паспортів деяких християн. Вони переважно думають так: це лише документ, просто він із радіочастотною ідентифікацією, поки що ніхто ті РЧІ-мітки не вживлює в руку, тому це безпечно; головне – наша віра, яка не має залежати від чипів… Але ж як бодай одна людина відмовиться в останній час від знамена, якщо всі ми (попередники) своїм вибором сьогодні закладаємо підґрунтя для такої сильної, вже незворот­ньої залежності від цих електронних носіїв інформації? Якщо християни вже сьо­годні не в силі відмовитись від таких дрібниць, які начебто й не впливають на нашу віру?..

В Україні панує несамовита корупція. Не одне покоління і не одна людина вводили цей порок у наше суспільство. Десятиліттями міль­йони громадян вживляли це у свої ДНК! І зараз ми вже не бачимо виходу, не здатні щось змінити. (Та й наркоманами або алкоголіками також не за день стають...) Сьогодні ми можемо казати, що біометричний паспорт – це дрібниця, бо в ­ньому ще не справджується біблійне пророцтво, але всі ці поетапні кроки спричиняють залежність, рабство. В останні часи люди так швидко приймуть ті знамена, легко, непомітно, що оговтаються тільки, як небо та земля порушаться, як смута велика настане. Скільки свідоцтв чуємо від колишніх алкозалежних, яким казали: «Не пий більше, ще одна крап­ля тебе вб’є!» Але їм було байдуже, їхня воля була вже мертва задовго до останньої краплі. Так само і з мітками – ми можемо гратися ще довго, але прийде час, коли наша воля вмре (а ми це навіть не усвідомимо). Якби мені зараз сказали: «Завт­ра всім людям вживляємо чипи», – я б ніколи на це не пішла... зараз. Але все робиться поступово. Наприклад, в Україні в обігу понад 57 мільйонів платіжних карток. У мене вона з чипом. І я пам’ятаю, як декілька років тому всіх переконувала у доцільнос­ті таких карток. Бо це зручніше і безпечніше. В Англії вже давно такі були. Так ось 57 міль­йонів – це вже більше, ніж населення України. Чи зможе бодай хтось відмовитись від картки? Здається, зараз це вже неможливо, а в майбутньому й поготів. При нагоді я щораз заявляю батькові: «Ти ще носиш готівку? Навіщо? Я розраховуюсь тільки карткою. Носити гроші не потрібно, рахувати їх (ура-а-а!) не потрібно, копійки колекціонувати також не потрібно!» Мене цьому навчила Англія. Там скрізь лише картки (student ID, sports card, замість ключів також пластик). І зараз моя банківська карт­ка знає про мене більше, ніж біомет­ричний пас­порт... На ній все життя: де купую, що купую, коли, комунальні платежі, адреса плюс вся інформація, яка буде відображатись у новому ID документі (фото, повне ім’я, дата, місце наро­дження та інше). Колись просто все це об’єднають в один чип. А ще колись скажуть: «Навіщо носити карт­ку? Для зручності пропонуємо вживити мікро­схему прямо в тіло. Все вже протес­товано. Це абсолютно безпечно». І всі побіжать ставати в чергу... так, як і сьогодні.

А скільки про нас знає інтернет! Обновляємо Adobe, даємо згоду на cookies, створюємо обліковий запис у Apple. Скільки персональної інформації акумулюють наші телефони! Відбитки пальців (для безпеки знову ж таки), зазняте життя у миттєвостях фотоплівки (до якої вимагає доступ безліч додатків), календар (з усіма майбутніми планами), особ­ливі нотатки, всі поштові скриньки, соціальні мережі... До речі, Facebook давно повідомив, що у разі необхідності надає дані про користувачів до державних спецслужб... Тому коло навкруг кожного з нас давно замк­нулось і продовжує чимдуж звужуватись. Ми вже зараз не в змозі відвернути розвиток технологій та їхнє впровадження в усі сфери нашого життя, а пізніше буде тільки важче. Я вже не знаю, як самостійно добути собі їжу, не вмію вирощувати овочі або ягоди, свійську худобу... За цим усім прямую до магазину. І з часом людина буде тільки віддалятись від домашнього господарства. Масове виробництво, машинізація замінюють людську працю. Але якщо мої батьки за необхідності ще зможуть виростити курчат або посадити морк­ву, то в мене це не вийде. А наступні покоління навіть знати не будуть, звідки та морк­ва береться... Як тут відмовитись від знамена, без якого «ані купити, ані продати»? Це те саме, що свідомо приректи себе на смерть.

Звичайно, це Боже пророцтво, а тому воно має збутись. І засмучуватись через безвихідь не варто. Так, перспективи спочат­ку нерадісні... Але ж Господь заготував улюблений американцями happy end – вічне життя в досконалій радос­ті, любові, щасті. Ніхто не знає часу виповнення пророцтва. Можливо, це буде через сто років, а може, через тисячу. Але всі ми вже зараз формуємо майбутнє: рішення, прийняті сьогодні, впливатимуть на наших нащадків. Тому потрібно принаймні замислитись, не поспішати, вивчити питання та прислухатись до своєї... віри. Колись на землі перші двоє людей скуштували лишень яблуко, і це досі має колосальний вплив на усі покоління. Вже нікого з нас Бог не попереджує: «Не їжте, бо помрете!» Тепер Він застерігає від наступного: «Коли хто ... приймає знамено на чолі своїм чи на руці своїй, то той... буде мучений в огні й сірці...» (Об’явлення 14:9-11). Вже стільки рішень було прийнято до цього моменту: картки, смартфони, інтернет, штрихкоди! Біометричні паспорти здаються невинним додатком. Тому потрібно хоча б усвідомлювати всі ті процеси, які відбуваються, та їхні наслідки для кожного з нас зараз і для наших нащадків у майбутньому.

Юлія ГАНДЗЮК, м.Київ

Вгору