02.03.2015

НЕ ЧАС СИДІТИ ПО ДОМАХ

НЕ ЧАС СИДІТИ ПО ДОМАХ

Ми живемо в час, коли у світі чи не щодня відбуваються катастрофи, війни, теракти. Внаслідок цього гинуть люди. Нам, звісно, шкода їх, але наші суєтні справи відсувають чужі біди на задній план. Ми швидко забуваємо почуте і живемо далі, як нічого й не було. Останніми роками у наших сусідів, не так далеко від України, ставалось багато недоброго, страшного, навіть трагічного. Пам’ятаємо військові конфлікти у Придністров’ї, Абхазії, Чечні, Нагорному Карабаху. ЗМІ віщали нам новини про криваві сутички на тих землях, розруху, зубожіння, смерть. Якоюсь мірою ми, звісно, співчували народам, втягнутим у конфлікти, але сильно їх проблеми нас не зачіпали. І це природно. Адже більше все-таки вболіваєш за своїх найближчих, рідних, друзів. Та й зрозуміти інших людей легше тоді, коли сам побуваєш у якійсь схожій ситуації, переживеш подібне.

І от раптово таке ж страшне лихо прийшло на нашу землю, до нашого народу, в наші домівки. Війна. Ворог задумав хитро і підступно захопити, відібрати, знищити. У відповідь нація сколихнулася. Ніхто не залишився байдужим. Бо нам не байдуже, хто господарюватиме в нашому краї. Як не однаково, наприклад, хто ввечері повертається з роботи у власну оселю – хазяїн з дітьми чи чужі люди. Звичайно, ми не дозволимо чужинцю оселитися в нашому домі. Скажемо йому: «У тебе є свій дім, іди туди». А якщо той впиратиметься, безперечно, виштовхаємо його за двері силою. Тому на захист України піднялися тисячі добровольців. Мільйони об’єдналися у підтримці армії. Ми піднесли свій голос у молитві до Небесного Отця про допомогу. Біблія каже, що землею наділяє Господь. Він дав нам землю у володіння і доручив муд­ро розпоряджатися нею. Отже, ми підзвітні Йому. А ще ми добре розуміємо спільну відповідальність перед нащадками за те, що їм дістанеться у спадок.

Як же в такій складній ситуації діяти віруючим у Бога людям? Відповідь знаходимо у Божому Слові, яке для нас є світильником. Ідучи за ним, не зіб’ємося з дороги і будемо мати успіх. Коли ізраїльський народ опинявся перед загрозою військового захоплення і знищення, то починав ревно кликати до Бога. Ті, що мали зброю в руках, воювали на полі бою, а духовні поводирі на чолі з Мойсеєм молилися. І ставалося, коли Мойсей підіймав свої руки до неба, просячи допомоги, то перемагав Ізраїль, а коли чоловік знемагав і руки опускались, то перевага була на боці ворога. Бачачи це, його мудрі помічники поклали великого каменя, щоб Мойсей сів, а самі підтримували його руки. Так вони, молячись, і одержали перемогу. Або інший випадок, про який також ідеться в Біблії. Тоді завойовник великою силою напав на ізраїльтян. З цього приводу юдейський цар проголосив на всю країну піст і постановив звернутися до Господа. Мешканці краю послухались свого правителя і як один зібралися на спільну молитву. «Нема-бо в нас сили, – сказали вони, – перед цією силою-силенною, що приходить на нас, і ми не знаємо, що зробимо, бо наші очі – на Тебе!» «Не бійтеся та не жахайтеся, – промовив Господь у відповідь, – бо не ваша ця війна, а Божа!»

Отже, наша зброя – це спільна молитва до всемогутнього Бога за припинення воєнних дій на сході країни, за звільнення Донбасу від бойовиків та російських військ, за порозуміння між українцями – тими, хто піддався кремлівській брехні, і тими, що залишаються патріотами, за наших захисників, аби Бог допомагав їм у всьому, за зцілення поранених та загоєння душевних ран рідних загиблих, за мир в Україні, за наше спасіння і майбуття. Адже Бог милостивий і люблячий, всемогутній і всесильний. Він завжди на боці скривджених. Він за нас і «незабаром подасть оборону» (Євангеліє від Луки18:8).

Україна – це наш дім. Ми тут народилися і живемо. Тут поховані наші батьки, діди і прадіди. Тут жити нашим дітям і онукам. Ми маємо всі разом захистити його, кожен по-своєму: і матеріально, і зброєю, і силою, і спільною щирою молитвою. Бо не час «сидіти по наших домах, покритих кахлями, коли дім цей збурений».

 Віктор ФРАНЧУК, м.Новодністровськ

Вгору