03.09.2015

НЕ ЗДАВАЙТЕСЬ

НЕ ЗДАВАЙТЕСЬ

Від села до села, від міста до міста мандрував світом дивний старець. Він мав вигляд чи то святого з ікони, чи людини з далекого минулого. Тому привертав до себе увагу перестрічних. Та більш за все вражали його очі – ясні, чисті, променисті. Вони хоч і світилися добротою й любов’ю, але кожному, хто зустрічався з глибоким поглядом того незвичайного чоловіка, здавалося, що його очі пронизують наскрізь душу і старий бачить усе невидиме. Так насправді й було. Чоловік отримав від Господа дар прозорливості, і йому відкривалась гріховна сутність кожної людини. Тож майже всі, на кого він дивився, боялися бути викритими у своєму прихованому лукавстві і внутрішньому злі, тому ніяковіли і відвертали свій взір. Цим особ­ливим даром він не тішився, нав­паки – мучився і страждав через нього. Бо щоразу, коли з душевним болем говорив правду про гріховний стан людини, щоб їй допомогти, коли лагідно вказував на провини, щоб зупинити, відвернути, поправити і врятувати, замість вдячності чув образи та приниження.

Відвідуючи богослужіння у різних церквах, подорожній служив усякому люду. Бідні, хворі, безробітні, п’яниці, яких сьогодні так багато, дякували йому, що не цурається їх, прислухалися до його порад, обіцяли змінитися і просили молитися за них. Серце Божого слуги втішалося їхньою покірливістю та смиренням перед Господом. Та більшість була не такою... Гонористі й зарозумілі, жорстокосерді і самолюбиві, вони відкидали щирі поради і настанови старця.

Одного разу, будучи в церкві на службі, захотів допомогти поважній пані, що, ставши на коліна, слізно молилася за здоров’я своєї хворої дочки. Піді­йшов до неї, нахилився і пошепки промовив: «Чадо, очисти свою душу покаянням – примирись зі своєю сусідкою, не проклинай її, не обмовляй і не бажай їй зла. Тоді у твоєму серці загориться найнеобхідніша для всіх спасенна іскра любові до Бога і до ближнього. Без цього ніщо не врятує тебе й твою дочку». Але жінка гнівно зиркнула на старця і прогнала його геть. «Яке тобі діло до мене? Не заважай мені молитись!» – прошипіла. З великими душевними стражданнями чоловік відійшов і вкотре вирішив: «Ні! Не буду більше викривати злі людські помисли і вчинки». Та даремно, бо вболівання за чужі душі брало верх над образами.

Але чи не найважчим випробуванням для нього були зустрічі з деякими священнослужителями. Кололо очі подвійне життя духівників, їхні приховані діла. Вони навіть не вислуховували старого до кінця. Зверхньо перебивали його мову, обурювалися і грубо відмахувалися від нього: «Іди собі, спасай самого себе!» Серце старого розривалося від болю, бо згадував слова Спасителя: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою».

Відвідував прозорливець і найрізноманітніші духовні школи. Та розчарування вселялося в його душу й там, бо бачив багато фальші. Лицемірство, дволикість, підлещування панували в закладах, де мали б навчати, як доносити до людей Христову любов. В одній із шкіл говорили, що вже чули про дивакуватого старця, якого, мовляв, звідусіль виганяють.

Але ж він стоїть за чистоту ­Ісусової науки! Викриває формалізм і доктринерство, наголошуючи, що Господу від нас, крім любові, нічого не потрібно. А нам треба очистити свої серця покаянням, щоб у них оселився Святий Дух. Душа старця ридала, очі заливали сльози: «Господи, ну, чому вони мене не розуміють? Я з молитвою до Тебе і з надією на Твою поміч всіма силами намагаюся побороти зло, стараюся нікого не кривдити. Благаю Тебе, забери дар, що Ти дав мені, бо не можу більше, прости!»

Враз перед старцем невідомо звідки з’явився середнього зросту чоловік, який пильно дивився на нього. Прозорливець не міг добре розгледіти незнайомця через сльози, але всім своїм єством відчув, що він раніше ніколи не зустрічав тієї Людини і що від Неї виходять Божественні добро і любов. У ту ж мить Незнайомець промовив: «Що, гонять тебе з храмів? І Мене туди не впускають». Зворушений старець шанобливо запитав: «Хто Ти?» «Я Той, про Кого ти проповідуєш. Не здавайся і не переставай свідчити Божу правду та скеровувати на спасенну дорогу грішних, заради яких Я прийняв хресні муки. Всім людям потрібно покаятись, переродитись і перемагати у собі зло. Бо заради віч­ності кожен складатиме екзамен – як прожив своє життя. І не засмучуйся, Мене гнали і вас будуть гнати, але у Небесному Єрусалимі будете мати радість та нагороду.»

Божий слуга впав Господеві до ніг. Його серце переповняли почуття благоговіння, вдячності і безмежної любові. Відтепер він понесе у світ Христову істину сміливо, відважно і впевнено.

 Протоієрей Михайло МЕЛЬНИК, с.Старі Кривотули, Івано-Франківська обл.

Вгору