03.03.2016

CМЕРТЬ – НАДБАННЯ

CМЕРТЬ – НАДБАННЯ

Життя знаменується двома невідворотними подіями – народженням і смертю. Але якщо перше завжди несе радість і тріумф, то друге – смуток і страх. Кожен з нас знає, що рано чи пізно прийде та хвилина, коли доведеться переступити поріг між двома світами. І всі люди бояться цього, а в похилому віці часто думають про смерть. Від наближення до таємничої завіси полохливої невідомості, неминучої грані, серце сковує кригою. Та чи варто лякатися? Відомий багатьом апостол Павло стверджував: «Для мене життя – то Христос, а смерть – то надбання» (Послання до Филип’ян 1:21). Яке незвичайне сприйняття потойбіччя! Багатьом із наших сучасників таке міркування може видатися дивним і навіть блюзнірським. Адже смерть, як підступний ворог, що приходить під покровом ночі, проникає у наші домівки і викрадає то одного, то іншого з близьких і дорогих нам людей. І ні відкупитися від неї, ні вблагати її, ні перехитрити. Тому більшість і чекає цієї миті з непереборним страхом. Чому ж Павло, а слідом за ним і інші віруючі сприймають це як даність, що не заважає їм кожного дня втішатися життям? Бо вони беззаперечно вірять в Бога, Який обіцяє їм вічне життя (1-е Послання Івана 2: 25).

Люди, що люблять Господа, впевнені, що вічність неодмінно проведуть з Ним. І вже сьогодні їм дано зрозуміти: смерть позбавлена жала, тому не страшна. Вона виявилась безсилою перед Його могутністю і навіки поборена голгофською перемогою Христа та Його воскресінням, тому більше не владна вбивати душі, віддані Небесному Отцю. З тих пір кожна людина має виняткову можливість стати причетним до цього звершення, прийнявши Ісуса Христа у своє серце як особистого Спасителя і полюбивши Його усім своїм єством. Таким чином позбуваються будь-якої боязні, бо: по-перше, «досконала любов проганяє страх» (1-е Пос­лання Івана 4:18) і, по-друге, для християн в Небесному Єрусалимі приготовлені прекрасні оселі, радість і блаженство. Подібно до того, як по вірі у відкуплення дарується прощення гріхів, так по вірі у воскресіння Христа дається перемога над страхом смерті і впевненість, що смерть – це ворота до раю. Отже, для віруючої людини смерть – це надбання.

Хтось може заперечити: «Шкода залишати все нажите, що було любе, над чим роками трудився». Та повірте, там чекає набагато ліпше – «дім нерукотворний та вічний» (2 Послання до Коринтян 5:1). Скажете: «Помираючи, ми покидаємо своїх друзів та рідних!» Так, але віримо, що на небесах з ними зустрінемось. Думаю, не потрібно шкодувати за земним життям: ми помираємо, щоб жити набагато краще і головне – віч­но. Так заповів Бог. «Новий Єрусалим… приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого… Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними. І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде…» (Об’явлення 21:3-4).

Тому ще тут, на землі, ­обравши праведний шлях, щоденно прославляймо Господа своїм життям, служінням, вірою. І будемо готові з радістю зустрітися з Ним.

 В’ячеслав БОЙНЕЦЬКИЙ, м.Сейлем, США

Вгору