05.04.2017

ДЕНЬ ВІЧНОГО ЩАСТЯ

ДЕНЬ ВІЧНОГО ЩАСТЯ

Субота. День спокою... Але та субота, коли в лоні землі, у могилі, було поховано Ісуса Христа, була драматичною і напруженою. Ще зовсім недавно Він виявляв велику божественну любов, вчив і направляв усіх на дорогу спасіння, творив чудеса, зцілював, воскрешав і прощав гріхи. Ще вчора Його благоговійно називали Великим Пророком, Учителем, Спасителем, Господом, Сином Божим. А сьогодні Його немає. Здавалося, що розп’яття, смерть, поховання – це неправда, марево, страшний сон, який ось-ось минеться, і учні знову будуть разом зі своїм Учителем.

Та ні! Це правда. Він помер і похований. З Його смертю ніби вмерло все живе. Та невже віра і надія учнів даремні й обмануті? «Ми думали, що Він Той, Хто визволить Ізраїля…» Так, власне, Той! І вже визволив, та не тільки Ізраїль, який не прийняв Його, відкинув і розіп’яв. Він визволив увесь світ. І в цьому учні переконалися одразу ж після суботи. А поки що вони у цей день відпочивали, за приписом. То був час роздумів, переживань і мук. Розгубленість, відчай і розпач пекельним вогнем мучили серце та душу. Пам’ять повертала милий і любий образ Учителя, Його нау­ку, кожне слово. Але це лише посилювало біль: «Ми думали, що Він Той…»
Потім усі будуть свідчити, що ні під час розп’яття, ні в цю страшну суботу їх ні на мить не покидала велика любов до Нього. Вона світилася іскоркою віри і надії десь глибоко в душі. Адже все це так несправедливо... Щось обов’язково станеться, направиться, зміниться! Справді, мертвий спокій тієї суботи таїв у собі і готував найбільше чудо – воістину великий день великої радості, якої до тих пір людство не знало. І ні камінь, привалений до гробу, ні посилена римська варта, ні всі сили зла не могли стати на заваді, зупинити невідворотне. На межі ночі і нового дня чудо звершилося. Всемогутня сила стрясла землю. Камінь з гуркотом відкотився. Світло, яскравіше за блискавку, кинуло воїнів до землі. Гріб порожній! Смерть переможена!

Прислухаймося до свого серця. За всіма очевидними та явними ознаками рухів і звуків, за всіма клопотами і працею ми відчуємо в душі якийсь незбагненний глибокий спокій. Від передчуття й очікування найбільшого дива, здається, все, крім часу, завмерло. Та, по суті, час безупинно наближає це диво. День суботній мине. І після ночі величавим співом «Христос воскрес!» світанок пробудить усіх до нового – Великого дня, дня щастя, радості й любові.

Протоієрей Михайлo МЕЛЬНИК, с.Старі Кривотули, Івано-Франківська обл.

Вгору