20.11.2017

ЛЕВІЙ-МАТВІЙ

ЛЕВІЙ-МАТВІЙ

Левій вважався людиною успішною. Ще б пак! Пробитися до податкової, отримати там чималу посаду – це, вважай, забезпечений на все життя. Становище безпрограшне. Гроші в руках. А де гроші, там і влада, отже, і успіх. Життя в райдужних барвах. Левій хваткий був хлопець. Талановитий. Але, звичайно, й батьки допомогли, їхні зв’язки. Не без того. Однак нині Левій вже сам міцно стоїть на ногах. Побудував будинок. З кредиторами розрахувався. Запаси гідні зробив. Придворні і навіть сам цар його цінують. Оточуючі поважають. Звісно, і скривджених чимало – ніде правди діти. Зібрати податки так, щоб і казну наповнити, і себе не образити, – непроста справа. Доводилося декого і подвійною даниною обкладати – заради багатства і слави на що тільки не підеш.

Та от з деяких пір у серце Левія непомітно закралася туга. Стала гнітити безперервна суєта навколо нових здобутків. Вихваляння колег один перед одним набридли, спогади про переможні пригоди засмучували, мрії і фантазії побляк­ли і замість приваб­ливої радості приносили серцю Левія біль і глибоке розчарування. Кожен день він намагався раніше покинути контору й галасливі вулиці та сховатися у своєму будинкові. Але й дім, величезний, обставлений дорогими меблями, з коштовними килимами і картинами, не радував його. В душі була порожнеча. Ночами замість сну чоловік крутився на ліжку, згадував пережите, карався, шукав причину свого пригніченого стану. І зрозумів, що сам себе зробив рабом – кар’єри, багатства, людської слави. Але не міняв нічого, все шукав виправдань.

І в цій боротьбі з самим собою Левій все виразніше усвідомлював: остаточна руйнація його ілюзорного щастя відбулася зовсім недавно. Це сталося саме тоді, коли він став свідком розмови якогось Чоловіка, на ймення Ісус, з народом. Чудеса, які Той творив, це щось неймовірне. Тільки Бог може так. Тут ніяких сумнівів. Але при цьому – убозтво: ні дому, ні грошей, ні статків. Навіть підводи не має. Ходить босоніж. Спить там, де приютять. Однак які слова говорить! Про правду. Про небо. Про свободу. «Ось воно що, – різонула Левія думка. – Свобода!» Той Ісус розповідав про Небесне Царст­во. Про Царство свободи. Про Царство любові. Згадуючи те все, Левій аж просльозився. «Саме свободи у мене і нема. Я раб цих грошей. Раб цієї системи, в якій ображаю людей, позбавляю їх насущного. Я негідник. Як остогидла мені постійна гонитва за грішми і мій нікчемний уклад життя!..»

Раптом серед білого дня – незвичайний голос. Хтось назвав його по імені: «Левію! Іди за Мною!» Оторопілий Левій, побачивши Ісуса, кинув усе: і гроші, і печатку, і свою тростину – та й пішов услід за Ним. Якась неймовірна радість, розпираючи груди, захопила Левія. Трохи отямившись, наважився звернутися до ­Ісуса: «Учителю, зайдімо до мене додому пообідати». Учитель погодився. І натовп заполонив давно вже порожні хороми Левія. Були тут, звичайно, друзі Левія, було й багато начальників, і священики. Останні дорікнули Ісусу: «Навіщо Ти їси і п’єш з митниками та грішниками?» Натовп здригнувся. Стали озиратися. Хто ж тут праведний, а хто грішник? Ісус же сказав їм у відповідь: «Лікаря не потребують здорові, а хворі... Бо Я не при­йшов кликати праведних, але грішників до покаяння». «Це правда, хлопці, – не витримав Левій. – Саме так. Я великий грішник. Але я каюсь. Пробачте мені, шановні городяни, я розкаююсь у своїх недобрих вчинках. І Ти, Боже, прости мене».

Бог простив Левія. І з того часу він названий Матвієм. Немислимо: той, хто був зовсім недостойний святого імені Ісуса Христа, став Його великим апостолом... Господь вчора, і сьогодні, і навіки той самий. Нині Він також проходить повз нас, кличучи кожного: «Йди за Мною».

Юрій СИПКО, м.Москва

Вгору