02.12.2015

НАЙБІЛЬШЕ ЩАСТЯ

НАЙБІЛЬШЕ ЩАСТЯ

Прагнути бути щасливими – це нормально. І не грішно. Тому що Господь, Який любить весь світ, не створив його заради зла, страждань і горя. Його мета – благо кожної душі. Однак людство не знає щастя, хоча женеться за ним. Та шукає там, де його немає. Не розуміє, що Творець дав усе необхідне для життя. Він наділив людину прагненням до пізнання таємниць світу, обдарував численними талантами, посилає благополуччя, мир, спокій, здоров’я, любов. Тим часом люди, забувши Божі заповіти, метушаться, клопочуться, докладають зусиль, але внутрішньої рівноваги не досягають, щасливими не почуваються, тому й терзаються в глибоких душевних і тілесних муках. Вони витрачають усі сили, щоб здобути матеріальні блага, завоювати славу і владу. А коли отримують їх, не відчувають задоволення життям. Це як бігти за примарою, пристрасно хотіти її впіймати, проте – ніяк, бо та весь час вислизає з рук. Для щастя недостатньо ні багатства, ні популярності, ні пошани.

Ісус Христос у Нагірній проповіді, яку Він виголосив Своїм учням на горі поблизу Єрусалиму, говорить про щастя в найвищому ступені – блаженство. Господь обіцяє його вбогим духом, засмученим, лагідним, голодним та спраглим правди, милостивим, чистим серцем, вигнаним за правду, миротворцям. У цих заповідях блаженства – суть учення Христа і запорука всякого успіху.

Виявляється, піклуючись та дбаючи тільки про власний добробут і навіть досягаючи в цьому успіхів, ми можемо не бути щасливими. Людина, яка володіє абсолютно всім, але не має миру з власною совістю і Богом, не буде вдоволеною. Лише зважаючи на духовну складову свого єства й прагнучи очищення душі, ми знайдемо те, що шукаємо: радість, спокій, здатність любити, гармонію в стосунках. Багато подвижників писали, що їм бракує слів для того, щоб передати свої відчуття в ту мить, коли Господь торкався їхніх сердець і вони переживали близькість з Ним. Хоча жили – хто в убогих хатинах, хто в печерах, далеко від людського житла, іноді не мали навіть шматка хліба. Але з ними був Господь.

Ісус каже, що блаженними можуть бути «вбогі духом» – такі, що знають свої недоліки і шукають духовного збагачення; «люди, які плачуть», тобто переживають за свої гріхи і каються; «лагідні» – хто терпляче, зі смиренням переносить неприємності, не ображаючись на своїх кривдників і не нарікаючи на Бога; «милостиві» – доброзичливі, готові проявити милосердя, відгукнутися на чужий біль; «гнані за правду», тобто ті, кого переслідують за благочестя, доброчинство, заступництво; «чисті серцем» – люди, які прагнуть до абсолютної чистоти помислів і вчинків, завдяки чому здатні бачити реальність Божої присутності; «миротворці» – хто може служити іншим, даруючи мир; «голодні та спраг­лі» – що завжди шукають Божої правди.

А правда Божа – це і вчення Господа нашого, і сам Христос. Він – жива істина, явлений нам Богочоловік, Господь-Спаситель. Якщо ми голодні і спраглі Христа, Він ніколи від нас не відвернеться, не відкине нас. Ми знаходимо Його в молитві, вкушаємо Його в причасті, Він віддає нам Своє серце, щоб зміцнити нас. Якщо ми терпимо випробування і труднощі заради Його імені, нехай це і важко, то отримаємо обіцяне Богом блаженство – життя поруч з Ним, перед Його лицем, у світлі Його вічного Царства. І воно засяє в наших помешканнях, церквах, в наших серцях. Це є істинне щастя та найдорогоцінніше Боже благословення. 

 За матеріалами проповіді протоієрея Олександра МЕНЯ

 

Вгору