06.08.2016

ПРИЙШЛИ З ТАЄМНИЦІ І ЙДЕМО В ТАЄМНИЦЮ...

ПРИЙШЛИ З ТАЄМНИЦІ І ЙДЕМО В ТАЄМНИЦЮ...

«З усіх втрат втрата часу – найтяжча» (Г. Сковорода)

Всі ми звикли до слів «гаяти час». Але, мабуть, до кінця не розуміємо їх значення, оскільки нерідко перебуваємо в стані порожнечі, байдикування, марнуємо дорогоцінні миті, не усвідомлюючи, що час – це і є життя, що, даремно витрачаючи його, ми, безперечно, губимо власне життя.

Як проходять наші дні – чи не в пустоті, суєтності й неробстві, чи цінуємо кожну мить буття, дякуючи за великий Божий дар? Адже дуже часто це розуміння приходить надто пізно, коли вже нічого не можна повернути назад. Слово «пізно» насправді є страшним і грізним, незважаючи на те що сприймаємо його якось легко. Мабуть, це тому, що зазвичай ми все ще можемо поправити, навіть коли відкладаємо на потім те, що варто було б зробити вже.

Та на кінцевій зупинці життя «пізно» вже означає лише жорстоку безповоротність. Момент, коли ти міг усвідомити, охопити розумом, напружити волю, відгукнутися серцем, аби зробити добру справу, минув. Час діяння пройшов, і тепер ти знаходишся перед лицем вічності, в яку неможливо внести те, чого не зробив у своєму земному житті. Бо пізно. Шанс втрачено. Може, хтось із людей був глибоко поранений тобою, ти пройшов через чиєсь життя, як гострий ніж проходить через серце, в мить потреби когось обійшов, в момент трагедії проявив байдужість, а часом і зловтіху.

В одній притчі мудрецю перед судом поставили три запитання: який момент життя є найважливішим, хто є найбільш значною людиною у світі, який людський вчинок є найголовнішим. Чоловік, спантеличений важкою задачею, ходив і шукав відповіді – в інших людей, у книгах – і не знаходив. Ні в собі, ні поза собою. Повертаючись до міста, де вже мав відбутися суд, він зустрів дівчинку, яка пасла при дорозі гусей. Вона й запитує його: «Чому в тебе такий сумний вигляд, дідусю?» Мудрець їй журно відповідає: «Ти цього зрозуміти не зможеш...» – «А ти скажи!» І він у відчаї, з глибоким відчуттям своєї остаточної поразки, розповів дитині про каверзні запитання, на які йому так і не вдалося знайти відповіді. Дівчинка подивилася на нього з подивом, бо земна муд­рість ще не закрила їй очі на досконалу простоту речей, і сказала: «Та в чому ж труднощі? Найважливіший момент – це теперішня мить, адже минулого більше немає, а майбутнє ще не настало. У тебе і в мене є лиш ось ця хвилина, в якій ми живемо. Найбільш значною людиною є та, з якою ти зараз поряд, – іншої ж немає. А найголовніший вчинок – зробити в цю мить для цієї людини найкраще, що можеш».

Можливо, хтось вважає, що розмірковувати про швидкоплинність часу – значить думати про сумне, про те, що наганяє тугу і похмурий настрій. Та насправді це для нас добре. Бо ми тут, на землі, гості на короткий, дуже короткий час – прийшли з таємниці і йдемо в таємницю. Господь відкриває нам, що це скороминуче життя має для нас величезне значення, тому що воно є школою віч­ності. За відведений кожному з нас строк потрібно навчитися розпізнавати і чинити головне: поступатися, прощати, любити... А це і є те, що робить нас людьми. Те, що залишиться з нами назавжди, що ми зможемо взяти з собою у вічність.

 В’ячеслав БОЙНЕЦЬКИЙ, м.Сейлем, США

Вгору