01.03.2015

ШУКАЮ ЛЮДИНУ

ШУКАЮ ЛЮДИНУ

Дуже давно, ще перед народженням Ісуса Христа, жив у стародавній Греції філософ Діоген. Дехто вважав його великим мудрецем, інші – диваком, а хтось навіть юродивим. До наших днів дійшли історії про його ексцентричні вчинки. Одна з них про те, як гарного, сонячного дня він з ліхтарем у руці ходив по ринку і розглядався, немовби чогось шукаючи. На здивовані запитання містян коротко відповідав: «Шукаю людину».

 Яку ж людину хотів знайти цей обдарований муд­рістю чоловік? Можливо, таку, поспілкувавшись з якою, придивившись до поведінки якої і зрозумівши позицію якої, хочеться стати кращим, іншими очима дивитися на себе і на світ, прагнути добра. Мабуть, він бажав зустріти особистість з чистими помислами, благими намірами та людяними вчинками.

 Той, хто жив за радянських часів, напевно, пам’ятає намагання комуністичної партії та залежного від неї державного апарату створити «радянську людину». Вона повинна була жити в страху, остерігаючись навіть своїх думок. Вирішувати за всіх мали тільки визначені. А народу відводилась роль натовпу – підневільного, слухняного, позбавленого почуття відповідальності за своє майбутнє.

 Такий суспільний устрій не міг існувати довго передусім тому, що він суперечить Божому плану, за яким кожна людина – вінець Його творіння. В Івана Златоуста читаємо: «Ти з небуття в буття привів усе, створив людину на Твій образ і подобу й усякими дарами її прикрасив». З точки зору християнства, людина – вільна особистість. Але свобода – це не свавілля (право робити все, що заманеться, добре чи лихе). Господь Бог наділив людину правом вибору, правом мати власну думку, можливістю чинити так чи інакше. Але – з глибоким усвідомленням відповідальності за свої дії чи бездіяльність.

 Останні події в Україні засвідчили, що в нас є достойні, справді вільні духом люди – свідомі свого походження від Бога і Його природи, щоб чинити благо одне одному. Це наші доблесні захисники. Вони добровільно взяли відповідальність не лише за себе і свої сім’ї, а й за суспільство в цілому. Ціною власного життя вони рятують нас від ворога. Саме про таку жертовність Христос казав, що немає більшої любові понад ту, коли хто кладе своє життя за друзів своїх. І ще одна дивовижна армія українців зігріває серця – волонтери. Люди різного віку, освітнього рівня, походження, соціального стану, докладаючи титанічних зусиль, надають допомогу всім, хто потребує. Їхні відважність, щирість, благородство знаходять відгук у наших душах, відроджують бажання бути людьми в найвищому сенсі цього слова.

 Війна не триватиме вічно. Сподіваємося, що бойові дії невдовзі припиняться. Але сміливість, чуйність та милосердя наших патріотів вселяють надію, що настане час, коли правда, справедливість, суспільне благо стануть нормою нашого життя. І це можливо з Божою допомогою. Отже, маємо навернутися до Небесного Отця всім серцем, аби жити за Його заповідями і творити добро. Тоді з упевненістю зможемо вважатися тими, кого шукав Діоген, – справжніми людьми.

 Тож бажаймо і стараймося ними бути, адже всі ми до цього покликані. «Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували» (Послання до Ефесян 2:10).

За матеріалами статті архієпископа Любомира Гузара для веб-порталу «Українська правда»

Вгору