03.02.2014

ПОТЯГ У ВІЧНІСТЬ

Вічність... Це слово лякає, навіває страх, змушує задумуватися. Та даремно намагатися охопити чи обійняти те, що не має ні початку, ані кінця. Перед великою незбагненною тайною безмежності часу добре усвідомлюю і визнаю власну ницість і мізерність. Що мої нехай і сто років життя!? Невловима мить. Багатство і бідність, здоров’я і хвороби, сила і неміч, успіхи і невдачі, злети і падіння, слава і невідомість, найвища влада і стан раба, перші і останні місця – все однаково ніщо.

Безліч планет і зірок уявляю в образі великого потяга, який безперервно рухається в безмежних просторах всесвіту. В його складі і наша зірочка – планета Земля. А на ній, ніби в окремих вагонах і купе, розмістилися живі істоти, серед яких особливо вирізняється людина, яку Господь сотворив на Свій образ і подобу. Лише нас Творець наділив розумом, дав змогу та можливість осмислювати свою подорож. За для якої мети ми в цьому неймовірному ешелоні? Що найважливіше маємо зробити за час мандрів? Чи щось чекає нас за останньою зупинкою?

Відповідь на всі численні запитання можна знайти лише у Будівничого потяга, який мчить у вічність. А ціль поїздки визначає не відстань, шлях, швидкість, час чи high-speed-train_00447579маршрут, а пункт призначення. Вже першим мандрівникам Адаму і Єві Господь сказав, що створив їх для щасливого вічного життя, але за єдиної умови – мати повний послух і бути вірними Йому. Та піддавшись облесливій, підступній і брехливій намові хитрого і лукавого спокусника, який з гордині першим вчинив бунт проти Творця, вони і собі порушили заповідь Всевишнього. Тоді на нашому маршруті сталася найбільша катастрофа: ми стали смертними, і насіявся гріх гордині та всі його наслідки у всебічних проявах беззаконня. Таким чином попередньо заплановане для людей радісне подорожування під покровом, охороною Будівничого, сповнене насолоди і втіхи від спілкування з Ним, перетворилось в небезпечну експедицію в супроводі смутку, немочі, тривог, страхів, хвороб і смерті.

Щоб врятувати потяг від великого зла, яке повністю полонило його, Небесний Батько з великою любов’ю до людей послав на землю Свого Сина. І Він заради спасіння кожного з нас добровільно віддав Себе у жертву. Ісус Христос відкупив підневільних з рабства гріха, вказав новий маршрут – праведності і порятунку. Тим, хто прийме Його як особистого Спасителя, Господь освітить дорогу в щасливе майбутнє. Тоді остання зупинка буде лише порогом, за яким – блаженство у вічності. А для тих, хто не захоче вийти з окупованого свавіллям і розгнузданістю ешелону, що мчить у прірву, земний путь неминуче закінчиться трагедією – пеклом.

На превеликий жаль, сьогодні спостерігається дуже сумна картина. Про те, що найважливіше, говоримо найменше. Чи не так? Усі сили і знання використовуємо лише для того, щоб зручніше влаштуватися в своєму купе і як найкомфортніше звершити тимчасову коротеньку подорож. Мале називаємо великим, низьке – високим, копійчане – дорогим, незначне – важливим, бо міряємо через призму скороминучості. Та хіба мить важливіша за вічність?!

Потяг буття одночасно є і потягом смерті. Скільки з нього уже зійшло племен та народів? Щоденно завершує свою подорож сто п’ятдесят тисяч людей, щогодини – шість тисяч і щохвилини – сто. Скільки мені ще відпущено і коли моя черга? А скільки ще триватиме рух всього поїзда?«Я Альфа і Омега, початок і кінець», – Всевишній над усім, Він справжній Керманич всесвіту. Якщо ми наполегливо, щиро й ревно виконуватимемо всі умови подорожі, то під Його проводом обов’язково досягнемо Небесного Єрусалиму, де нема зла, смутку, болю, сліз і смерті. Там все довершене, дос­конале, повнота радості і щастя.

Протоієрей Михайло МЕЛЬНИК, с.Старі Кривотули, Івано-Франківська обл.


 

Вгору