02.06.2014

ПОРЯТУНОК ВІД САМОТНОСТІ

Від народження кожне немовля перебуває під захистом та опікою батьків. Вони є опорою, на яку завжди можна і хочеться покластися. Та приходить час, коли діти дорослішають і покидають отчий дім. Ніби надувні кульки, випущені з міцних рук, здіймаються високо в небо і нестримно віддаляються від земної твердині. Там, на своїх хлібах, разом із самостійністю та незалежністю приходить туманне, розсіяне відчуття самотності. Навіть ті, що вже давно самі здобули звання отця-неньки, час від часу можуть відчувати себе всіма покинутими і беззахисними сиротами. Таке стається через відсутність розуміння, підтримки, уваги з боку оточуючих. Адже кожна, хай і старша людина в певних ситуаціях прагне за кимось сховатися, комусь пожалітись та до когось прихилитися. У нас завжди є потреба в тому, щоб хтось обійняв і вислухав, дав пораду, захистив, можливо, навіть взяв за руку та допоміг Adoration_David_Bowmanперейти через життєві труднощі. Правда, дорослі навчились свою одинокість маскувати, зціплюючи зуби, самим долати перешкоди і вдавати, що все нормально. Насправді ж знемагають від безсилля, потребують надійного заступника та потайки линуть у далеке дитинство, наповнене материнським піклуванням, турботливою спів­участю та повсякчасною готовністю прийти на допомогу. Тому можна впевнено сказати, що і в зрілому віці ми також потребуємо батьківства.

Про це чітко і зрозуміло написано в путівнику нашого життя – Біблії. Напередодні Пасхи і Свого розп’яття Господь під час таємної вечері попередив своїх учнів про те, що скоро покине їх. Від почутого послідовники Христа дуже засмутились. Дізнавшись, що Пастир піде від них, вони відчули себе вкрай розгублено. Адже провівши три роки пліч-о-пліч з Ісусом, апостоли знайшли в Ньому Того, з Ким можна впевнено крокувати життям, не боячись завтрашнього дня. Весь цей час вони наче були в команді з багаторазовим чемпіоном світу. Тому переконання у нездоланності, безмежній силі кожного гравця та впевненість у перемозі зростала в геометричній прогресії…

Та Божий Син поспішив підбадьорити і заспокоїти Своїх духовних дітей словами: «Я не залишу вас сиротами». Проте зі Святого Писання можна довідатись, наприклад, про батьків Івана та Якова, тещу Петра і зробити висновок, що перші християни зовсім не були одинаками. Та Ісус все-таки вважав, що без Нього вони зостануться сиротами. Він визнав своїх учнів за дітей, які у присутності батьків відважні та сповнені віри в свої сили, а наодинці стають переляканими і безпорадними. Тому Господь запевнив Своїх послідовників, що на Його місце прийде Інший, Який перебуватиме з ними завжди, – Святий Дух. Кожному Він подарує батьківську любов і турботу, захист і розуміння, рішучість і сміливість. Разом зі Святим Духом усякий миттєво потрапить до складу команди Чемпіона світу.

Як тоді, так і тепер Господь бачить у наших серцях нагальну потребу в любові, захисті та підтримці. Небесний Отець хоче усиновити кожного, щоб ми не були сиротами, а навпаки – прихищеними та зігрітими Його милосердям, щоб врятувати нас від пекла, в яке нас тягнуть наші гріхи. Він бачить, як люди власними силами намагаються не грішити, як час від часу, ніби на натягнутій резинці, летять назад до лещат диявола. Тому Святий Бог пропонує нам допомогу. Через віру в Ісуса Христа Він дарує нам спасіння. Необхідно лише визнати свою гріховність та неспроможність самостійно з нею справитись, і Господь підставить нам Свої могутні плечі, які ніщо і ніхто не в силах похитнути. Всі батьки і матері радіють, коли їхні діти приходять і кажуть: «Вибач, тату. Пробач, мамо. Я був не правий. Допоможіть мені». Звичайно, батьки і пробачать, і допоможуть, і приголублять. Непомірно більше любові дає Своїм чадам Небесний Отець, коли вони звертаються до Нього у щирій молитві каяття.

Роман ФАЙНІЦЬКИЙ, м.Тернопіль


 

Вгору