03.11.2014

ПОТОЙБІЧНЕ

Моріс Роулінгс повернув до життя багатьох людей, що перебували в стані клінічної смерті. Як переконаний атеїст, він вважав, що після смерті все закінчується і ніякого продовження не існує. Але те, що сталося в 1977 році з його пацієнтом, справило на доктора неабияке враження і змінило його ставлення до потойбічного. За повернення до життя того чоловіка медики боролися протягом трьох годин. Його дихання і серцебиття то зникало, то завдяки зусиллям реаніматологів з’являлося. У ті моменти він несамовито волав: «Я в пеклі! Допоможіть мені, я в пеклі!» Здригаючись усім тілом і стікаючи потом, хворий не переставав благати: «Хіба ви не розумієте, що я був у пеклі? Не дайте мені знову туди потрапити!» Його обличчя було спотворене гримасою жаху. У скляних очах застиг моторошний, скажений переляк. Пацієнт відчайдушно, не своїм голосом раз по раз просив про допомогу (Моріс Роулінгс. За дверима смерті).

zhizn_posle_smerti

Чи доводилось комусь бачити виверження вулкану, що викидає з надр землі вогняну лаву? Мабуть, небагатьом. Подібне сталося на горі Святої Єлени 18 травня 1980 року. Тоді з внутрішніх шарів земної кулі вилилось сто п’ятдесят тисяч тонн розпеченої магми. «Пекло пробилося назовні» – так влучно охарактеризували цю подію журналісти багатьох видань. «Влучно» тому, що Біблія описує пекло саме як озеро огненне чи палаючу піч, де від мук та страждань постійно чується людський «плач і скрегіт зубів». Там «вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований». В Об’явленні Івана Богослова говориться, що безбожник «... буде мучений в огні й сірці». Загальновідомо, що сірка знаходиться в глибинах землі, і температура там, як стверджують учені, становить більше шести тисяч градусів за шкалою Цельсія (у центрі нашої планети гарячіше, ніж на сонці).

Людина неспроможна осмислити біблійний опис місця пекельних мук. Адже на землі нічого подібного не існує. Найжахливіший кошмар, який ми можемо собі уявити, не дасть нам відчути все страхіття пекла. Найбільш майстерний фільм жахів з усіма його кривавими, жорстокими сценами є дитячою забавкою у порівнянні з тим, що являє собою пекло. Це місце непроглядної пітьми, невгасимого вогню – місце вічного покарання. У своєму мракобіссі і безпросвітній темряві воно виходить за межі будь-якого людського розуміння. Вогняними язиками підноситься там потік брудної лайки і страшних прокльонів. Людина у пеклі абсолютно самотня, без будь-якої підтримки, підбадьорення, кожна у своїх муках не зважає на страждання інших. Там зникає надія, тому що в тому місці немає Бога. Мільярди пропащих душ нерозкаяних грішників, потрапивши туди, залишаються там навічно. І згризаються мученицькими запитаннями: «Чому я не вмираю?!» «Чому ніхто не попередив мене?!» У відповідь спливають на пам`ять слова: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне», – і згадується, як не раз чули про Спасителя Ісу­са Христа, який помер за людські гріхи, аби ніхто не потрапив у пекло. Але чомусь не дослухались.

Люди вмирають. Їх тіла повертаються туди, звідки вийшли, – стають прахом. А душі йдуть у вічність, кожна у визначене Суддею місце – рай чи пекло. Звісно, Бог не бажає, щоб бодай хтось один опинився у геєні вогняній. Він не посилає туди нікого, бо любить кожного, як рідну дитину. Але Бог святий, а святість не сумісна з гріхом. Тому якщо людина відкидає дар вічного життя, не кається у своєму беззаконні, не визнає Христа Господом, то цим самим наражається на вічні муки шеолу. Отже, рішення – за кожним з нас. Звернімось до Господа зараз, адже завтрашній день може не настати. Якщо ми помремо без Ісуса Христа, це стане найбільшою, непоправною, помилкою, яку ми коли-небудь могли допустити у своєму житті.

Лікар-реаніматолог із США (штат Теннесі)


 

 

Вгору