02.02.2015

НЕВИЧЕРПНЕ ДЖЕРЕЛО

НЕВИЧЕРПНЕ ДЖЕРЕЛО

Сьогодні, в час високих технологій, надзвукових швидкостей і перенасиченості електронними гаджетами, люди здебільшого мають потребу зостатися на самоті. Але, звісно, є багато й таких, що навпаки – хочуть позбутися самотності і прагнуть щирого спілкування. Так що між поняттями самотність і усамітнення є різниця. Усамітнення – це необхідність людини побути наодинці з собою – своїми думками і мріями, сподіваннями і прагненнями. Через надмір справ, зустрічей, розмов ми іноді потребуємо перерви – отого інтермецо Михайла Коцюбинського, пам’ятаєте? Ми хочемо відгородитися від життєвих клопотів і турбот та відчути спокій і умиротворення. Отож усамітнення ми вибираємо самі.

Та є стан ізоляції, в якому ми опиняємося не з власної волі – до нього призводять певні обставини. Це відсутність теплих стосунків з близькими, коли нікому розповісти про свій біль чи поділитися радощами, коли здається, що ти нікому не потрібен, що ніхто не цікавиться твоєю долею, не любить тебе. Самотність переживати важко. Сприймаєш себе піщинкою, покинутою і загубленою у безмежному всесвіті. Так почуваються, наприклад, підлітки, яким важко знайти друзів чи однодумців, або люди похилого віку, у яких діти повиростали і, створивши власні сім’ї, покинули батьківський дім. В уявленні більшості людей самотність дошкуляє, коли немає близького оточення. Проте душа в подібному стані може перебувати й тоді, коли навколо приятелі або люблячі рідні. Вийти заміж чи одружитися, народити дітей, отримати хорошу роботу – це ще не значить позбутися самотності. Часто порожнечу душі не можуть заповнити ні клопоти дня, ні сім’я, ні бесіди з друзями, ні інші захоплення. Та вихід все одно є.

І найперше – не дорікати, що нас забули і не приділяють уваги, а самим робити крок назустріч людям: вислухати когось, вникнути в проблеми, розрадити, підбадьорити, стати для іншої людини спорідненою душею. Тобто чинити за порадою мудрого Соломона: «Хто хоче мати друзів, той і сам повинен бути доброзичливим». Забудьмо про себе хоча б ненадовго і зробімо щось для інших. Пам’ятаймо: до сухого джерела по воду не йдуть. Подивімось на розквітлу троянду. Її краса і запашність приваблює, нею любуються і вдихають аромат, бджоли і метелики збирають нектар. Відкриймося до людей, станьмо їм потрібними, спроможними віддавати, і ми не залишимося наодинці.

Якщо ж власний ресурс щедрості, уваги до людей, здатності робити їм добро вичерпується, то маємо знати: є Той, Чиє джерело ніколи не пересихає. Якщо ніхто тебе не розуміє, є Той, Хто знає всі твої думки і розділяє твої болі. Якщо від тебе відвернулися друзі, є Той, Хто завжди чекає тебе, готовий допомогти, і ніколи не зрадить. Якщо в тебе немає батьків, є Той, Хто хоче стати Твоїм Небесним Отцем. Якщо ти шукаєш справжню, незрадливу любов, є Той, Хто любить так, що віддав Своє життя за тебе. Його ім’я – Ісус Христос. Він довів свою любов, добровільно пішовши за нас на хресні муки. А більшої любові від тієї, як хто душу свою кладе за друзів своїх, немає. Христос не тільки помер, але й, перемігши смерть, воскрес. Тож кожен, хто прийде до Нього з вірою і покаянням, одержить прощення гріхів і вічне життя, знайде любов і втіху, сам стане тим, через кого тече Його милість, щед­рість і доброта. І вже ніколи більше не буде самотнім, адже джерело Божої благодаті невичерпне і вічне. Хто припаде до нього, назавжди вгамує спрагу любові.

В’ячеслав БОЙНЕЦЬКИЙ, м.Сейлем, США


 

 

 

Вгору