20.11.2017

ДОРОЖІМО КОЖНИМ МОМЕНТОМ

ДОРОЖІМО КОЖНИМ МОМЕНТОМ

Учитель християнської віри часів Ісуса Христа, всім відомий біблійний апостол Павло був вельми грамотною людиною. Він походив з багатої сім’ї, мав римське громадянство, отримав прекрасну освіту. Володіючи багатьма мовами, в тому числі латинню, вільно ними проповідував. Але всі ці важливі надбання він вважав за ніщо у порівнянні з пізнанням Господа. Павло не покладається на свої знання, мудрість, статус чи здобутки. Звертаючись до віруючих міста Коринф, він говорить: «Я прийшов до вас і нічого не хотів знати, крім Христа, і то розіп’ятого».

Ось де сила – в Христі розп’ятому! Там, на Голгофському хресті, Бог здійснив Своє вічне правосуддя. Це правосуддя, як дамоклів меч, тяжіло над усім людством. Якби не Христос, то жодна людина не уник­ла б покарання за свої провини, не мала б найменшої надії на порятунок, на звільнення від загрози загибелі і не отримала б спасіння душі. Адже через первородний гріх Адама і Єви всі люди перебували під прокляттям. Своїм хресним стражданням Божий Син відкупив увесь світ, задовольнивши всі вимоги невблаганного смертного вироку.

Часто люди не розуміють, що в духовному світі діє той самий принцип, що і в фізичному (ба більше, духов­не – первісне): за вчинений злочин закон вимагає кари. Закон диктує: знайди правопорушника і покарай. І ті, хто має такий обов’язок, шукають, знаходять і притягують до відповідальності за належною статтею. Звідки ж взялися ці поняття – «закон», «правосуддя»? Невже ми самі придумали? Дійсно, час від часу людям за якісь особливі досягнення присвоюють звання винахідника, нібито раніше чогось не існувало, а ми винайшли. Але це не так, бо люди лише відкривають те, що вже створено, закладено, визначено Богом. І відкривають та використовують також не без Його допомоги.

Отже, закон правосуддя – це Божа постанова. І якщо державний кодекс декому вдається обійти, підкупивши суддів чи домовившись з присяжними або, наприклад, виїхавши за кордон, то Боже покарання невідворотне. Закон велить, і крапка. Він непорушний та невмолимий. Ублагати його неможливо. І в невидимому, духовному, царстві міра покарання за гріх дуже висока – смерть. Хто чинить гріх, повинен умерти, йому виправдання нема. І найстрашніше, що ця смерть стосується душі, яка, нерозкаяна, попадає навіки в пекло. Там у свідомості грішника будуть прокручуватися спогади про те, як він жив на землі, як чув про Голгофу, про Спасителя Христа, але... не прийняв Його, не покаявся. Ох, чому? чому? чому? Якби тільки можна було повернути той момент! Але пізно...

Вік людини на землі – максимум 120 років, але ми так цінуємо життя, нам так хочеться жити. А тут ідеться про цілу вічність! Не можна нехтувати таким огромом!.. Дорогі друзі, поки є можливість вибрати небеса, зробімо це. Дорожімо кожним моментом. Пам’ятаймо, що лише від особистого вибору залежить вічна доля кожного з нас.

Олександр ПЕНЬКОВ

Вгору