05.10.2016

ДУМКА, НАВІЯНА КОМАХАМИ

ДУМКА, НАВІЯНА КОМАХАМИ

 Життя без Бога дуже схоже на мильну бульбашку:
воно може виглядати дуже привабливим, легким
та кольоровим, а насправді бути абсолютно пустим…

У затишку карпатських гір загубився звичайнісінький дерев’яний будинок. Саме там, посеред дрімучого лісу, біля підніжжя гір, мені відхилилась завіса одвічної таємниці, і я зумів зазирнути в її середину...
Спокійно, без суєти мої очі блукали побіленою стелею, раз по раз впираючись то в її нерівну, шершаву поверхню, то в карниз над вікном, то в старенький закритий світильник, що непохитно висів прямо над головою. Під матовим і давно не митим склом, яке з усіх боків прикривало лампочку, було видно комах. Вже неживих. Таке жадане світло стало для них смертельною пасткою. День у день ця комашня проводила свій час у пошуках їжі, а щовечора дошкуляла мешканцям будинку, літаючи цілими ескадрильями навколо люстр, бра, торшерів і навіть звичайнісіньких голих «економок». Саме в таких нічних танцях їх найбільше й гине – цих поціновувачів штучного світла. Адже жоден метелик, який вночі знаходиться в радіусі досяжності світла, не в змозі протистояти спокусі летіти на нього. Він просто не має достатніх внутрішніх ресурсів, щоб осилити звабливий потяг. А отже, наражаючись на небезпеку, притьмом летить на ймовірну смерть. Звичайно, комахи не можуть второпати, що електричне світло, яким би яскравим воно не було, не принесе їм і краплі задоволення. Сотні разів поспіль б’ючись своїми крихітними тільцями об скло, в абсурдності цього вони, звісно, не знаходять виходу.

Безліч раз уже споглядав подібну картину, але не розумів усієї глибини та водночас простоти баченого... Перед сном так іноді трапляється, що із тисячі думок, які потроху вгамовуються, стають більш млявими, якась одна, не знаходячи собі місця в голові, витворяє щось таке, від чого тіло стискається в бентежному передчутті, а груди стають замалими для напов­неного силою і життям серця... І ось – ця думка! Штучне світло гріха вабить нас не менше, ніж лампочка комах. Усе, що в кольорі, що гарно виглядає, пахне, що обіцяє швидкий прибуток, легке задоволення, мало зусиль, що приносить насолоду для тіла, дає втіху й славу, – усе це манить. Більше того! Хоч людина й має в собі, на відміну від крильчастих, завдаток сили духа, вона також не здатна сама впоратись із спокусою. Але в цьому плані у нас є альтернатива – Бог. Дозволивши Йому в усьому скеровувати себе, ми житимемо відповідно до Його задуму, безпечно та в повноті радості. Адже Творець подбав навіть про комашню: вдень, коли сонячні промені огортають усю землю і все стає видиме, атмосферний тиск не дозволяє їм літати надто високо, аби це спричинило їхню загибель, і їжу вони знаходять внизу. Наскільки ж більше всього доброго Він передбачив для людей!

Вседержитель усе сотворив ідеальним, наповнив сенсом і подарував радість. Людину полюбив так сильно, що в знак цієї найвищої любові дав їй свободу вибору. Але в житті, на жаль, часто трапляється, що людина обирає не той шлях, летить на штучне світло. Колись і я ганявся за ілюзією успіху, насолоди, щастя. Я шукав, я жадав, я волів кращого, але майже щоночі мої плечі здригалися від душевного крику й розпачу. Маючи багато чого, я ні в чому не знаходив справжнього задоволення. Звісно, інколи я міг забутися і відчувати себе щасливим, але цього ніколи не вистачало більше, ніж на кілька днів. Сьогодні, розуміючи, що є лише єдина сила, яка здатна мене вберегти і забезпечити усім не лише тут, на землі, але й привести у віч­ність, де вже не буде ні сліз, ні горя, де Небесний Отець обійме й одягне вінець, я задоволений і щасливий. Цією єдиною силою, єдиним моїм спасінням є Ісус Христос. Це Він помер за мої гріхи, і це Він здатний наділити мене снагою жити вдень при сонячних променях і перемагати вночі спокусу йти наосліп за примарним світлом, що несе облуду й смерть.

Тепер я радію кожному дню, сонячному й похмурому, теплому й прохолодному, радію весняному й осінньому дощику, радію кожній посмішці, радію батькам та друзям, радію смачній їжі, радію, коли бачу маленьких, ще зовсім незграбних діток і стареньких, немічних дідусів та бабусь. Сьогодні я можу бути щасливим лише тому, що знаю Ісуса Христа!

Юрій ПРИТИКА, м.Тернопіль


Вгору