13.12.2016

ГРОШІ НА ВІТЕР

ГРОШІ НА ВІТЕР

Засніженою вулицею Міла поспішала до будівлі, що давно вже стала рідною. Йшла й розмірковувала про те, що наступаюча ніч – незвичайна й виняткова для кожної людини. Адже вона – новорічна. До зустрічі Нового року залишалось кілька годин. Хтось поїхав у гості до батьків, інші відзначатимуть з друзями, де­хто, вже прикрасивши ялинку, саме в ці хвилини ховає під нею подарунки для найрідніших чи накриває поруч святковий стіл. Скільки людей, стільки й способів провести старий рік та зустріти новий. Головне – щоб було гарно й урочисто. Адже кожен якось по-дитячому вірить і сподівається, що все погане неодмінно відійде у минуле, а перше січня розгорне чистий аркуш нового життя – щасливого й радісного, без сліз, горя, хвороб, прощань. Хоча всі, мабуть, розуміють, що так не буває, але хто ж відмовиться від солодкого очікування щастя у цю зимову святкову ніч?..

Міла ось уже 15-ий Новий рік зустрічає по-особливому, не так, як це здебільшого прийнято. Відколи увірувала в Господа Ісуса Христа, вона присвячує цю дивовижну ніч молитві. Разом з іншими християнами жінка звертається до небес, просячи здоров’я та всяких гараздів для рідних, друзів і знайомих, миру, злагоди, благополуччя для своєї країни та міста. Богослужіння починається ще у старому році, а закінчується уже в новому.

Так було і сьогодні. Натхненна, приємно збуд­жена, задоволена, Міла дякувала Отцю і прославляла Його за щед­рість та милість. У Божій присутності час пролетів невловимо швидко. І хоч перетікання однієї доби в іншу не помітне для людського ока, урочистість цього звершення витала десь поміж молекул повітря. Її на пов­ні груди вдихнула жінка, ви­йшовши з приміщення.

Легко і радісно вона крокувала додому, милуючись грою сніжинок у світлі ліхтарів та мерехтінням далеких зірок на чорному покривалі неба, що підсилювало відчуття величі Бога-Творця, краси і досконалості збудованого Ним світу. Але раптом цю картину ідилічної довершеності заслонили кольорові вогні феєрверків, а тишу неповторно урочистої ночі розпанахала хвиля їх громових розривів. Салюти стали вже звичним явищем, але на цей раз у Міли мимоволі вирвалось: «Господи, що це?» – «Гроші на вітер», – несподівано почула у відповідь. «А й справді, – здивувалася напрочуд влучному слову, – таке марнотратство».

Їй було байдуже, хто і як витрачає свої статки. Жінка замислилася над іншим. Йшла і думала, що ці секундні спалахи у нічному небі такі ж скороминущі, як людське життя у світлі вічності. Навіть дуже гарне, схоже на казку, воно може стати пустим і нікчемним, якщо не зустрітися з Тим, Хто його подарував... Тому так важливо, щоб кожна людина усвідомила, що у суєті буднів можна згоріти подібно до феєрверка, який, принісши бутафорну миттєву радість, назавжди розвіюється сизим димом. А усвідомивши, захотіла прийняти у своє серце Господа Ісуса Христа, отримати віру та надію на спасіння і вічне життя.

Міла йшла і з новим натхненням подумки щиро бажала всім людям не кидати своє життя на вітер, а спов­нити його неминаючою і всепрощаючою любов’ю Господа, справжнім скарбом, що ніколи не зникає...

Людмила ДОРОЩУК, м.Жмеринка


 

Вгору