12.08.2017

Є ШАНС!

Є ШАНС!

Чомусь усім нам хочеться, аби нас більше любили наші рідні, аби більше приділяли нам уваги. Зокрема жінки весь час очікують більшої уваги від своїх чоловіків. А чоловіки вимагають покори і смиренності від дружин. Батьки хочуть беззаперечного послуху дітей. Діти ж скаржаться не нерозуміння з боку батьків. Тим часом дні проходять за днями, роки збігають, і коли життя починає наближатися до свого кінця, багато хто радикально починає щось міняти, усвідомлюючи, що великою мірою все залежить від нас самих. Людині треба набити ґуль, перш ніж вона схаменеться і почне дорожити тим, що має. Хтось тоді спішить змінити постійне жадання любові та уваги від рідних на пов­не їм догоджання, жертвування собою, інший намагається надолужити прогаяне в пізнанні духов­ної складової життя, а дехто прагне залагодити супе­речки та конфлікти з найближчими, повністю беручи на себе всі провини, навіть тоді, коли не завинив. Чому так? Що спонукає людину до таких перемін? Чого вона боїться?

Відповідь на це питання очевидна: людина не хоче волочити тягар своїх провин, гріхів у інший світ, не хоче покидати цей, залишаючи тут про себе недобру пам’ять, хоче розстатися з усіма у мирі і злагоді. Бо, либонь, у кожного, навіть у закоренілого атеїста, на порозі вічності виникає бажання понес­ти з собою почуття того, що він простив і прос­тили йому, аби з того світу не волати жагою покути. Нам, як повітря, потрібне прощення – нас і нами. Адже це звільнення від кайданів егоїзму, бездушності, цинізму, це позбавлення від гнітючих оков неправди, заздрості, гордині, з важелезною ношею яких ми ходимо роки, вгинаючись під їх непідйомною вагою.

Багатьом пощастило звільнитися від цих ланцюгів набагато скоріше, ніж напередодні відходу з цієї землі. До таких щасливців належать ті, хто почув цілюще слово істини та, відкривши своє серце, впустив його туди і став Божим дитям. Тоді все у нут­рі змінюється. Зникає той незносний тягар, кудись пропадає все недобре, тобі весь світ стає рідним і добрим, ти всіх починаєш любити, усіх хочеться обняти і дарувати усім любов – просто так, ні за що, бо ти сам відчуваєш якусь неземну, досі незвідану любов. Що це? Хто може так вплинути, так усе поміняти? Всеблагий і милостивий Бог, Творець усього сущого на землі і самого всесвіту, Небесний Отець, наш Спаситель Ісус Христос. Через Святого Духа Він усією Своєю повнотою поселяється в серці, яке захотіло Його прийняти, і там господарює, проганяючи звідти всяку темряву, яка володіла тим серцем, наповнює його світлом добра, радості, милосердя і щедрості. Здається, що все навколо переіначилося, всі преобразилися. Як любо стає жити! Як надійно! Куди б ти не йшов, з тобою Бог. На кожному кроці відчуваєш Його підтримку, допомогу, Його бажану, дорогоцінну присутність. Зникають усі недоброзичливці і вороги. В усіх ти бачиш Боже творіння, таке ж, як і ти. Відчуваєш якусь дивну спорідненість душ. Усвідомлюєш: нас навіки поріднила кров ­Ісуса Христа, пролита на Голгофі. Заради тебе і заради кожного помирав на хресті Божий Син. Він дав Себе розіп’яти через Свою несказанну, невимовну, яка не піддається поясненню і розумінню, любов до всіх. Ніколи нікому не збагнути цього розумом. Хіба що серцем. І хто це зробив, той став вільним – від образ і заздрості, гордині та егоїзму, від очікування чиєїсь любові, намагання зробити кращим когось. Ти нічого не потребуєш. Ти просто любиш. І вона, ця любов, перевертає гори.

Якщо хтось ще не відчув у собі такого, а має бажання, то Бог дає шанс. Ні в якому разі не варто його пропускати.

Мар’яна СЕМЕНЮК, Чернівецька обл.

Вгору