02.01.2015

НЕСПОДІВАНІ ГОСТІ

НЕСПОДІВАНІ ГОСТІ

До початку Святого вечора залишалися лічені хвилини. Але якими вони здавалися довгими! Ще б пак! Строгий піст, який тривав весь день, нагадував про себе гучним бурчанням у шлунку. В будинку панувала атмосфера очікування найбільш радісного свята в році.

Двоє хлопчаків бігали від столу до ялинки, а звідти – до вікна. Здавалося, цим метанням не буде кінця. І поки дорослі, час від часу приструнчуючи дітей, закінчували приготування до урочистої вечері, брати змагалися, хто з них першим помітить на небі ранню зірку. Бо саме вона здавна сповіщала про початок Святого вечора. Сказати, що хлопчикам так сильно хотілося їсти, як вони всім своїм виглядом показували, було б неправдою. Адже, частенько забігаючи на кухню, вони бодай щось та куштували.

Сам процес підготовки до Різдва викликав у дітей невимовний захват, що супроводжувався гучними криками і неймовірною суєтою. Кілька разів хтось із них прийняв за світло заповітної зірки вогні літака, що пролітав у небі, когось увела в оману запущена з іншої вулиці ракета.

Коли очікування досягло свого піку, у двері постукали. На порозі стояла молода сім’я: тато і мама з маленькою дитиною на руках. Сусідів, які запросили цих людей до себе на свято, з невідомих причин не виявилося вдома. Тому вони попросилися на хвилинку, щоб зігріти молоко і погодувати в теплі немовля.

– Ми вас не затримуватимемо, швиденько впораємося і підемо, – благаюче звернулася до господарів молода мама.

Звичайно, ніхто не став відмовляти нежданим відвідувачам. Їх провели на кухню, де вони змогли нагодувати свого крихітного синочка. А весь цей час за святковим столом панувало незручне мовчання, навіть хлопчаки притихли. Погляди усіх раз у раз перебігали з годинника на прикрашений стіл, а зі столу – на прочинені кухонні двері, за якими тихо перемовлялися незнайомці.

На небосхилі вже давно засвітилася та сама довгоочікувана зірка, на яку зараз ніхто не звертав уваги, сподіваючись, що скоро непрохані гості покинуть їх будинок. Не можна сказати, що господарі були замкнутими або негостинними людьми – зовсім ні. Але ж Різдво – це сімейне свято, і його прийнято зустрічати в колі найближчих. І поки такі думки роїлися в їхніх головах, молода пара подякувала за допомогу і відправилася на автобусну зупинку, дорогу до якої з радістю пояснив господар.

Здавалося б, тепер уже ніщо не заважало початку трапези. Та раптом бабуся, дивлячись на зайвий столовий прибор, візьми та й скажи спересердя: «А може, це було святе сімейство?» Присутніх немов жаром обсипало: і справді, а раптом їх відвідав Йосип з Марією та Немовлям?

Через кілька хвилин батько і старший син, наспіх одягнувшись, мчали в бік зупинки, вдивляючись у нічній темряві в перехожих, але марно: подружжя з немовлям як крізь землю провалилось...

Коли невдачливі шукачі повернулися і всі знову сіли за стіл, голос тата не був уже такий твердий, як звичайно. Він читав з Євангелія про те, що люди не прийняли у свої помешкання Святого Обручника Йосипа і Пречисту Діву Марію, і тим довелося задовольнятися печерою пастухів. А всі, хто сидів за столом, не зводили очей із зайвої тарілки, яку, за традицією, сім’я ставила для несподіваного гостя...

Того вечора не було радісної атмосфери, яка завжди панує в День народження Спасителя. Зголоднілі дорослі не поспішали скуштувати дванадцять святкових страв, а вогні на ялинці вже не так веселили хлопчаків.
І коли сотні тисяч містян із запаленими свічками вирушили до храмів нічними вулицями Варшави, ця сім’я також пішла на богослужіння. Вони рухалися поволі, обшарюючи очима темні фігури вірян. Але незнайомців, які так зненацька порушили їх звичний життєвий уклад, не було...

З тих пір пройшло більше двадцяти років. Старший син уже давно служить священиком у Церкві. Але щороку напередодні Різдва до нього повертаються спогади про той вечір, коли в їхню оселю постукала рука мандрівника. Ота зустріч змінила його життя. Відтоді він точно знає: Божий Син стукає у кожне серце, щоб разом з людьми святкувати Свій День народження. Чи ж багато почують і відгукнуться на цей тихий заклик?

Настоятель РКЦ Артур НАГРАБА


 

 

Вгору