19.12.2017

ПО ГРЕБЕНЮ ХВИЛЬ

ПО ГРЕБЕНЮ ХВИЛЬ

Людина так влаштована, що до Бога звертається здебільшого тоді, коли в її житті стаються якісь неприємності чи біда. Тоді вона готова просити у всіх вибачення, каятися у своїх гріхах, обіцяти більше ніколи їх не робити. Всім відомий приклад такого раптового прозріння спостерігається під час авіаперельотів, коли літак починає трясти. Зостраху ми починаємо благоговійно просити прощення і допомоги у Бога, в Якого до тих пір не вірили. Так само на війні – там невіруючих, кажуть, немає. Бо щосекунди небезпека, а надіятись більше нема на кого.

Коли ж з нами та нашими рідними все гаразд, ми, на жаль, Бога не помічаємо. Тож першою і найголовнішою причиною байдужості, як на мене, є те, що ми усім забезпечені і ні в чому не маємо нужди. Навіщо нам Бог? Так нам здається. Наприк­лад, коли у мене не було ніяких проблем, я була молодою, здоровою та щасливою, а мама мені щось казала про Бога, то я її дуже грамотно (я ж розумна, з вищою освітою, а в мами – 8 класів!) переконувала, що Бога нема: «Ось я виконую всяку роботу у свято, а Він мене не карає, зі мною все гаразд». І хоч я бачила, як мама молиться щодня (рано і ввечері), як поститься під час церковних постів, взагалі яка вона богобоязлива, мені і на думку не приходило слідувати за її прикладом. Аж поки... в моє життя не прийшла біда. Лише тоді я взяла до рук Євангеліє і почала його читати. Мені було дуже важко морально. Я шукала чиєїсь підтримки – людської було недостатньо. Ще не усвідомлювала, що можу знайти її в Бога, але вже шукала. 

Другою причиною того, що людина не помічає, як Господь стукає у її серце, є гріх, в якому вона живе, навіть не підозрюючи про це. Адже для нас такі «дрібниці», як хабарництво, аборти, незначні крадіжки (особливо державного майна), перелюб, – звичні, природні речі, а що вже казати про «невеличкий» обман, лукавство, «доб­ру» заздрість, «невинні» залицяння одружених і так далі. Гріх міцною, непроникною шкаралупою закриває, ізолює наші серця від Божого дотику. Серед нас є такі, що вже й хотіли б зупинитися, їм нестерпно, важкість вини мучить (бо совість ще не втрачена повністю, не заглушена до кінця), але самі вони зробити це не в силах. А Бога не знають, і їм здається, ніби Він ніколи їх не простить. Та це не так.

Ісус Христос настільки милосердний, що заради людей покинув небо. Цар всесвіту залишив Свій престол і зійшов на землю, щоб померти за нас, грішних. Він пішов на хресну смерть заради нашого спасіння. Кожен з нас – перед Його очима, Він не байдужий до нашого болю, тому простягає руку допомоги. Він хоче, щоб ми не залишалися на самоті зі своїми труднощами і проблемами, провинами і беззаконням, а щоб покликали Його. І Він, безперечно, прийде, аби відкрити нам Свою любов, благословити та подарувати віч­ність. Господь не обіцяє життя абсолютно без проблем (все доб­ре буде тільки на небесах), але з Ним життєві шторми нас не потоплять, ми будемо йти по гребеню хвиль. З Богом людина завжди має мир у серці, радість, надію навіть у безвихідних ситуаціях, бо Він Той, Хто приходить у наше життя і міняє всяке прокляття на благословення. Заради цього Божий Син помер: «Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!»

Марія ПАЛАМАРЧУК, Волинська обл.

Вгору