05.04.2017

ПОМАЗАТИ ОДВІРКИ СЕРЦЯ

ПОМАЗАТИ ОДВІРКИ СЕРЦЯ

«Христос воскрес!» – «Воістину воскрес!» – слова, якими, скільки себе пам’ятаю, в пасхальні дні урочисто вітаються українці. Схвильовані торжеством незбагненної людському розуму події, що залишається животрепетною впродовж уже двох тисячоліть, зачаровані паморочливим ароматом весни, у піднесеному настрої, ошатно одягнені, з великодніми кошиками в руках, люди дарують одне одному хороший настрій і любов. Все це створює незабутню, чисту та приємну атмосферу Великодня. Але це лише поверхнева, видима сторона свята. Мені ж хочеться торкнутися його суті, щоб усвідомити, чим насправді є Пасха (або Великдень). Чи це те ж саме свято, що відзначають ортодоксальні євреї, які не вірять у воскресіння Христа, точніше – у те, що то був Він, Спаситель? Чи є зв’язок між стародавньою Пасхою і новітнім Великоднем?
Отож повернімося в минуле. Гадаю, багато хто чув біблійну історію про те, як пророк Мойсей виводив ізраїльський народ з Єгипту. Запеклий фараон не хотів відпускати своїх рабів, тому Бог послав на єгиптян десять кар, одну за одною: і саранчу, і блискавки з вогнем, і жаб, і моровицю, і перетворював воду на кров... Останнім, найжорстокішим, покаранням мала бути загибель первістка у кожному домі на єгипетській землі. Оскільки там жили й ізраїльтяни, то, щоб ангел смерті міг відрізнити помешкання єгиптян від домів ізраїльтян, Бог через пророка наказав зробити наступне: кожна ізраїльська сім’я мала взяти здорове, без жодної вади ягня, обов’язково чоловічої статі, і приготувати його на вечерю. А кров’ю забитої тварини помазати одвірки вхідних дверей. Це ягня, або, згідно з біблійною термінологією, агнець, називалось пасхою. Слово «пасха» (староєврейською – «песах») в перекладі означає: відвести удар, перескочити, пройти мимо. Тож коли ангел-губитель вночі звершував Божу кару, то, побачивши на одвірках кров, не заходив у цей дім, тобто перескакував, проходив мимо. Таким чином кров жертовного ягняти стала в ізраїльських сім’ях спасінням від смерті. Вона засвідчувала, що у цьому помешканні уже хтось помер замість перворідного. З тієї пори євреї щорічно святкують Пасху як день визволення від єгипетського рабства. Христа було страчено саме в старозавітнє свято Пасхи. Що це – збіг обставин чи Божий замисел?

Мабуть, усі знають знамениту картину Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря», на якій зображена остання трапеза Ісуса Христа з Його учнями. Ця подія детально описана в Євангелії від Луки, 22:7-20. Там читаємо, як Христос сказав Петру та Івану заколоти пасхальне ягня і приготувати пасху; як вони знайшли горницю; як усі учні зібрались і сіли за стіл. А ось те, що зробив Христос далі, неабияк спантеличило апостолів. Він дав їм хліб і сказав: «Споживайте, це тіло Моє, що за вас ламається». Потім дав чашу з вином і промовив: «Пийте, це кров Моя, яку Я проливаю за вас». Отже, Він зіставив Себе з тим агнцем, кров якого багато років тому спасла Божий народ від смерті. А у 1-му Посланні до Коринтян (ця частина Нового Заповіту була написана після смерті і воскресіння Христа) апостол Павло уже прямо називає ­Ісуса Христа Пасхою: «Бо Пасха наша, Христос, за нас у жертву принесений». Тож простежується чітка паралель між порятунком ізраїльтян від фізичної смерті через помазання одвірків кров’ю жертовного ягняти і пролиттям святої крові Божого Сина на голгофському хресті, тоді Ісус Христос прийняв удар на Себе, помер замість нас, тих, хто мав загинути через свої гріхи. Воскресіння Господа стало грандіозною перемогою життя над смертю і, по суті, розділило історію людства на дві частини – до і після. Тому той день став воістину великим – Великоднем.

І тепер усе залежить лише від людини, адже віра – індивідуальна справа. Вірити у воскресіння чи не вірити, приймати все, що зробив Господь, чи не приймати, помазувати одвірки свого серця кров’ю Божого Агнця чи відкидати – особистий вибір кожного. Як у той древній час ізраїльтяни повірили в чудодійну силу крові ягняти на одвірках, послухались, зробили те, що звелів Бог, і були врятовані від загибелі, так само і ми можемо прийняти жертву Ісуса Христа, нашу Пасху, і уникнути смерті. Ця надія окриляє, дає радість в серце, робить чистими та світлими помисли і викликає щире бажання сповіщати всім людям: «Христос воскрес! Воістину воскрес!»

Юрій МОВЧУН, м.Київ

Вгору