03.01.2018

РІЗДВО – ПОЧАТОК ЖИТТЯ

РІЗДВО – ПОЧАТОК ЖИТТЯ

Обурення дитини завжди щире та непідробне. Сердечко б’ється частіше, маленькі очі збільшуються і стають круглими, в горлі застрягає німе питання. Ймовірно, саме так було й зі мною, коли я почув, що мою рідну вулицю (на якій народився, ріс, якою ходив до школи, яка була для мене початком і кінцем всесвітньої географії) перейменували. Тепер я жив на вулиці Січових стрільців, і якби була моя воля, неодмінно повернувся б на попередню – Червоноармійську. Лише років за десять по тому, вже навчаючись у військово-спортивному ліцеї, зрозумів, що та зміна назви не була трагедією, навпаки – в ній була муд­рість і доцільність.

Ця історія з дитинства для мене й досі є повчальною. І зараз вона наштовхнула мене на роздуми про Різдво. Адже сьогодні багато українців мають свою усталену позицію щодо святкування цієї події (подібно до того, як і я колись вважав, що моя вулиця може називатися лише Червоноармійською). На жаль, у багатьох з нас відсутнє розуміння того, що насправді відбулося понад дві тисячі років тому, так що акцент свята повністю змістився з головного на другорядне. Різдвяна атмосфера, родина, наїдки та напої вщерть запов­нюють серця, тому там вже немає місця для Іменинника, а отже, бажання роздумувати над сенсом Його приходу в цей грішний світ. Телебачення та Інтернет переповнені рекламою різдвяних подарунків та порад, як і де краще провести свято, господині змагаються в приготуванні страв, а чоловіки мріють про відпочинок. В результаті, відзначаючи День з’явлення на світ Божого Сина, навіть не згадуємо про Нього Самого. Від Різдва залишається лише святкова атмо­сфера. (Хоча, завітавши до когось на День народження, ми про іменинника ніколи не забуваємо. А на святі народження ­Ісуса Христа таке чомусь вважається нормальним.)

Однак навіть атмосфера цього надзвичайного свята на деякий час змінює все навколо, зігріваючи серця і наповнюючи їх миром та любов’ю. Всюди лунають радісні колядки та щедрівки. Привітні посмішки рідних і друзів підбадьорюють та надихають. Лютий мороз, який інколи буває в ці дні, веселить і тішить. Сімейний стіл багатшає, збільшується і родина, часто пусті кімнати спов­нюються гамором, життя вирує у кожному домі. Звичайно, буває, що хтось і сумує, бо вперше за святковим столом нема когось дуже рідного, та сум, розділений з ближнім, меншає, а щирість сердець знову запалює жевріючу іскру віри і надії.

Але різдвяні дні минають. Житейські турботи знову занурюють нас у буденність і поступово гасять святкові почуття. Та не так повин­но бути насправді. Ісус Христос народився не для того, щоб ми мали ще одне свято в якийсь визначений день. Він прийшов на землю, аби освятити і наші будні, щоб вони для нас були святочними. Бог-Отець подарував нам найдорожче, що в Нього є, – Свого Сина. Тож Різдво – це, власне, початок нашого життя. Адже його смисл – у народженні Спасителя в серці людини. І коли мені це стало зрозумілим, я по-іншому став сприймати цей день, подібно до того, як колись, подорослішавши, змінив свою думку щодо перейменування моєї вулиці. Вірю, що така метаморфоза можлива з кожним. А отже, тих, в чиїх серцях відбудеться Різдво й кардинальне переосмислення святкування Дня народження Христа, більшатиме. А значить, більшатиме тих, хто дозволить Йому змінити себе й своє життя.

Усім хочеться, щоб наше су­спільство багатилося порядними, надійними, люблячими, радісними й щирими людьми. Адже кожен з нас мріє саме про таке оточення. І це можливо – з ­Ісусом Христом у серці. Найменше, що ми можемо для цього зробити, це роздумувати над суттю Різдва, з благоговінням читати й перечитувати сторінки Святого Письма, де розповідається про з’явлення Божого Сина на землю як Сина Людського. А відтак підживлятися радістю, надихатися любов’ю, відроджуватися до нового життя. Бо ­Ісус Христос є його Автором, його початком, а отже, першопричиною і основою нашого різдва.

Христос народився!  Славімо Його!

Юрій ПРИТИКА, м.Тернопіль

Вгору