02.10.2013

ЩОБ ДУША НЕ ВИСИХАЛА

ЩОБ ДУША НЕ ВИСИХАЛА

Життя в соціумі та приналежність до певних об’єднань є надважливими складовими людського буття. Бо в ізоляції та повній самотності не може існувати жодна людина. Тож чи не найбільшу частину нашого часу займають стосунки та спілкування одне з одним. Наслідком цього стали фантастичні досягнення науковців у сфері зв’язку та технологій. У сучасному суспільстві широко використовуються різноманітні гаджети, завдяки яким ми маємо можливість у будь-який час в усякому місці розмовляти з друзями. Це радує і викликає глибоке задоволення. Люди потребують щирих стабільних відносин – такими нас створив Всевишній. Адже і Він так само прагне живого спілкування. Спілкування з нами, його творінням.

Шкода, що більшість людей свого Творця не знає, а отже, і не має з Ним стосунків. Так сталось через непослух Адама і Єви. Гріх уві­йшов у природу людини, вона стала духов­но мертвою і тому віддалилася від Бога. Її дух більше не міг спілкуватися з Духом Господа, як раніше, і зв’язок був порушений. Але Бог настільки любить нас, що пожертвував єдиним Сином, Який на Голгофі спокутав наші гріхи. Через Ісуса Христа відновлюється зв’язок з Небесним Отцем. Проте лише для тих, хто повірить у Нього як свого Спасителя. Такі люди духовно відроджуються. «І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи… Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов... оживив разом із Христом, спасенні ви благодаттю» (Пос­лання до Ефесян 2: 1-5).

Після того, як ми отримуємо спасіння, починається особисте, глибоке і таке необхідне кожному спілкування з Господом. Коли зв’язок з Творцем налагоджується та міцнішає, то це стає найпрекраснішим у житті. Багатство, влада, престижне становище, слава не мають ніякої цінності у порівнянні з можливістю слухати Бога і говорити з Ним. Тільки Він може заповнити пустоту наших сердець. Йому належить володіння нашими думками і почуттями. І коли ми любимо нашого Спасителя, спілкуємося з Ним, відчуваємо Його присутність, це приносить нам задоволення, якого ніхто і ніщо у світі не може дати. Тоді душа блаженствує.

Святе Писання знайомить нас з багатьма людьми, які мали особисті стосунки з Богом. Один із них – ізраїльський цар Давид. Жага спілкування з Господом томила Давидову душу, як сонце – висохлу та безводну пустелю. Цей високопоставлений можновладець не стомлювався величати і прославляти Творця. Саме він написав більшість біблійних гімнів хвали і поклоніння (Псалмів). У Давида був настільки глибокий духов­ний зв’язок з Богом, що він відчував, переживав Божу присутність завжди і тому написав про себе: «Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, й я не буду захитаний!» Чоловік за серцем Божим (так Давида називав Сам Бог) цінував добре відношення Вседержителя до себе більше за життя: «Ліпша-бо милість Твоя над життя, й мої уста Тебе прославляють!»

Саме для таких стосунків Всевишній привів нас у світ і дав дух, через який ми можемо спілкуватися з Його Духом. А щоб контакт був бажаним, Бога треба знати. Немає більшої честі, слави і нагороди, ніж бути народженим за образом та подобою Його, мати можливість перебувати з Ним у близьких взаєминах, проводити час у Його присутності, молитися, читати Слово, розмірковувати над прочитаним. Таким чином людина, дитя Боже, наближається до свого Творця.

В’ячеслав БОЙНЕЦЬКИЙ, м.Сейлем, США


 



Вгору