05.05.2016

ВОСКРЕСЛИЙ І ЖИВИЙ

ВОСКРЕСЛИЙ І ЖИВИЙ

У ті часи значна частина світу перебувала під диктатом римського шуліки, імперські пазурі якого міцно вп’ялися у народи, що блудили в пітьмі страху і ненависті. Новий відлік часу почався тоді, коли на землю прийшов Ісус Христос і пролив Собою світло любові й надії. Божий Син ходив серед простих людей і проповіду­вав їм милосердя та прощення. Це були нові поняття для тогочасного суспільства, що перебувало під владою старозавітного Закону, виконати який було практично неможливо. Немов лагідне сонячне проміння, що змушує розцвітати весняні квіти, благодать Всевишнього притягувала до себе, творила чудеса зцілення, звільнення, відродження. Ісус оживив дані Богом заповіді, перемістивши їх фокус із видимих проявів боголюбства в людську душу. Він вів за Собою учнів і велів їм нести Його вчення у світ, передусім – до тих, хто не знав Бога. Ісус казав: «Лікаря не потребують здорові, а слабі… Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння» (Євангеліє від Матвія 9:12-13). Серед тих, хто повірив Благій Звістці і пішов за Учителем, були митарі і рибалки, сановиті і простолюдини, чоловіки і жінки, галілеяни і юдеї. Господь привертав до себе людей не освічених знаннями, а спраглих любові. Вони йшли за Христом, Який зігрівав їхні душі, уздоровлював недужих, звільняв біснуватих.

Але Небесний Отець послав Сина на землю для вищої цілі: щоб здійснилося біблійне пророцтво про те, що Божий Агнець стане жертвою за гріхи всіх людей і кожному дасть надію на спасіння та вічне життя. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя віч­не» (Євангеліє від Івана 3:16). Однак цю жертву прийняли не всі Христові сучасники. Більшість тих, заради кого Бог пожертвував Своїм Сином, не хотіли бачити Світла, звикнувши жити в темряві, і не прийняли Ісуса. Вони ж бо чекали царя, що позбавить їх римського рабства. А Ісус Христос, зневаживши усі земні царства, подарував набагато більше – звільнення від гніту гріхів. Не оцінили. Не повірили. Віддали на розп’яття. Гонимі заздрістю і страхом, вороги Христа організували змову, намагаючись позбутися Месії. Спочатку вони катували Його тіло, а потім мучили душу: глузували, плювали, збиткувалися. Як затятому розбійникові, Ісусу була присуджена страта на хресті, що вважалася найбільш ганебною смертю. Побитий і скривавлений, виснажений і знехтуваний, в терновому вінку і з важкою ношею на плечах, Господь, підкорившись волі Свого Отця, сходив на Голгофу, щоб принести Себе на офіру за людей, які кричали: «Розіпни!» До останку Він залишався смиренним і люблячим. Розпростертими на хресті руками Він немовби хотів обійняти усіх людей, неслухняних і бунтівних. Один із таких висів поруч з Ісусом – розбійник. Перед самою смертю він звернувся до Ісуса: «Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Cвоє». Ці слова звучать як покаяння за безпутне життя і визнання Христа Спасителем. (Вмираючий злочинець став для нас прикладом каяття і віри.) І Господь запевнив колишнього розбійника, що того ж дня чоловік буде в раю.

Отак і нам, сьогоднішнім, Бог обіцяє вічність у Небесному Царстві, поруч із Собою. Потрібно лише визнати Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем та повірити, що усі наші гріхи Він забрав на голгофський хрест. Так душі будуть врятовані від загибелі і пекельних мук.

Людина влаштована таким чином, що в її серці є пустота, яку може запов­нити тільки Бог. Тому без Його присутності ми завжди почуватимемося самот­німи. Якщо вам знайоме таке відчуття порожнечі у душі, покличте Бога в молитві. Він неодмінно почує і спов­нить вас радості та надії.

Отче Небесний! Я приходжу до тебе в ім’я Сина Твого ­Ісуса Христа і прошу простити мої гріхи. Спаси мене з великої милості Твоєї. Дай мені осягнути Твою любов, зрозуміти і прийняти голгофську жертву. Господи, я вірю, що Ти чуєш мою молитву. Дякую Тобі за спасіння. Амінь.

Євангеліст Рейнхард БОННКЕ, США

Вгору