02.11.2015

ТОМУ РОДУ НЕ БУДЕ ПЕРЕВОДУ, В КОТРОМУ БРАТТЯ МИЛУЮТЬ ЗГОДУ

ТОМУ РОДУ НЕ БУДЕ ПЕРЕВОДУ, В КОТРОМУ БРАТТЯ МИЛУЮТЬ ЗГОДУ

Нещодавно у Києві відвідала відбірковий футбольний матч чемпіонату Європи «Україна – Іспанія». Бачене там і пережите викликало не­абиякі емоції й справило сильні враження. Щось неймовірне відбувалось уже на підступах до стадіону. Сотні, тисячі людей пліч-о-пліч, компаніями, сім’ями, з дітьми та внуками, рухаючись в єдиному ритмі до входів, у якийсь момент раптом почали співати гімн України. Це було щось дивовижне. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» – багатоголосим хором підносилось до небес. Радість такого єднання захоплювала і надихала, хвилювання стискало горло, на очах тремтіли сльози. Співаючи разом зі всіма, думала, як ми змінилися за ці два буремні роки. Яскраво проявились національне самоусвідомлення, небайдужість до долі країни, бажання особисто впливати на хід історії…

На трибунах так само з перших секунд гри і до останньої миті продовжував вирувати нестримуваний патріотизм. Його нічим було не згасити. Гол у наші ворота ще на початку матчу ніяк не вплинув на вболівальників, їхню винятково гарячу підтримку. Іноді здавалось, що всі сто тисяч людей зібралися просто задля того, щоб дати вихід своїм патріотичним почуттям. Раз по раз багатотисячні хвилі піднятих з українськими прапорами рук, проголошення слави Україні та її героям, овації – все це практично не залежало від того, що відбувалося на полі. Всі як один, ми вкладали силу своїх сердець в перемогу наших хлопців, а відтак і всієї країни. Їхала додому з відчуттям особистого свята, свята єдності, згоди, любові до своєї землі.

А перед сном, відкривши Біблію, прочитала молитву ізраїльського царя Давида (володарював 40 років, об’єднав дванадцять колін єврейського народу в одне царство зі столицею в Єрусалимі, привів народ Ізраїлю до багатьох перемог у оборонних війнах), що неабияк здивувала мене. Цей успішний можновладець просив: «Боже, ...розпорош ті народи, що воєн бажають!» (Псалом 67:31). Ого, у мене від такого Давидового дерзновіння аж подих перехопило. Давид добре знав, що відсутність єдності знесилює військо, тому й кликав до Бога з проханням розпорошити тих, що зазіхають на ізраїльську землю, – роз’єднати, роздробити на маленькі частини, відокремити одне від одного. Щоб до країни нападників прийшов розбрат, ворогування між собою і в результаті ослабшала їхня міць.

Це було підтвердженням думок, що заполонили в той вечір мій розум, про виняткове значення спільності, неподільності, про те, що саме єднання робить націю незламною силою. Події далекого й близького минулого дають нам безліч доказів того, що позбавлені державницького мислення удільні князі безперервними особистими чварами і змаганням за булаву завдавали великої шкоди своїй землі. Єднання ж навпаки – завжди допомагало досягати перемог, успіхів, навіть у безвихідних ситуаціях.

Розмірковуючи над текстами Святого Письма, ледь не з кожної його сторінки ми можемо почерпнути Божий меседж про надзвичайну важливість і силу єдності, чи то в домі (сім’ї), чи то в місті, чи в державі. Вражаючим біблійним прикладом вдалої взаємодії мешканців землі було будівництво Вавилонської вежі (Буття 11:1-9). У людей тоді була одна мова, одна мета, одні прагнення. Вони так дружно і завзято взялись за спорудження башти висотою до неба, що змусили втрутитись у ту справу Самого Бога. Бо, побачивши їхню одностайність і, як наслідок, тріумфальну працю, Владика всесвіту визнав, що нічого неможливого для таких людей тепер не існує, і вони зроблять задумане. Іншим яскравим підтвердженням значущої, визначальної ролі єднання є остання молитва Ісуса Христа (Євангеліє від Івана, розділ 17). Про що вона була? Перед розп’яттям наш Господь благав Небесного Отця за тих, котрі в нього повірили, за Своїх послідовників, і просив для них лише єдності, нічого більше. І ще один текст Писання – однозначний і безкомпромісний. У відповідь на звинувачення фарисеїв (Євангеліє від Матвія 12: 22-26) Ісус Христос вже прямо вказує, що царство, поділене всередині себе, не втримається, воно запустіє, тобто перестане існувати.

Від Всевишнього – розпорошення, від Нього ж – братерство та солідарність. Тож смирімося, українці, під Його сильну руку, схилімо голови, відкриймо серця і з трепетом благаймо Владику світу розпорошити тих, хто воєн бажає. Та з благоговінням просімо Вседержителя об’єднати нас, зміцнити, дати мудрості жити так, щоб Україна розквітла і ми благословенно господарювали на даній Богом землі.

 Алла ГАНДЗЮК

Вгору