03.10.2011

ПРО МАТІР

ПРО МАТІР

Молода жінка ступила на шлях материнства. Вона тримала на руках своє дитя і мріяла, щоб її щастя ніколи не закінчувалося. Це прагнення було таким щирим, що сягнуло небес і змусило Ангела спуститися на землю. Він промовив: «Шлях материнства довгий і важкий. Долаючи його, ти постарієш і стомишся. Але знай, що кінець цієї дороги буде навіть кращий, ніж її початок». Та молода Мати була дуже щаслива і не уявляла більшої радості за ту, якою вона насолоджувалася зі своїми малятами. Їм радісно світило сонце, дарувало яскраві квіти і духмяні трави. Мати тішилася своїми дітьми, коли вони забавлялись на галявині чи купались у чистих водах цілющих джерел. Материнська душа співала. Жінка була впевнена, що не може бути нічого прекраснішого, ніж цей чудовий час блаженства.

Але раптом почалася буря, не стало неба, лютий вітер ламав дерева, а злива розтікалась по землі стрімкими потоками. Діти тремтіли від холоду і страху. Мати міцно обняла їх, притиснула до серця – ніби вкрила покривалом. У затишку маминих обіймів перелякані діти збадьорились: «Матусю, ми уже не боїмося, бо коли ти поруч – нічого страшного статися не може».

Потім настав ранок. Перед матір’ю з дітьми постала висока гора. Вони довго піднімалися і дуже стомилися. Але Мати весь час підтримувала: «Ви сильні, ви зможете здолати цей шлях. Крок за кроком – наша мета ближче й ближче. І коли діти досягли вершини, то зізналися: «Матусю, без тебе ми ніколи б не піднялися так високо!» Лягаючи ввечері спати, Мати подивилась на зорі і подумала: «Сьогодні день ще кращий, ніж учора. Вчора я навчила своїх дітей хоробрості, а сьогодні вони випробували міць свого духу в боротьбі з труднощами і стали сильними».

Наступного дня все навколо затяглось важкими хмарами. Це була темрява війни, ненависті і зла. Діти губилися в ній, та вчасно почули мамин голос: «Дивіться крізь хмари – на Світло». Діти спрямували погляд у Небеса, і Вічна Слава Всесвіту осяяла їх та вивела з пітьми. Тоді Мати з упевненістю промовила: «Цей день найкращий з усіх. Я показала своїм дітям шлях до Бога».

Так проходили дні, тижні, місяці й роки. Мати постаріла і згорбилась. А її діти стали високими і сильними, вони сміливо крокували дорогою життя. Тепер уже вони підставляли матері плече і намагалися уберегти її від труднощів. Але настав день, коли Мати сказала своїм дорослим дітям: «Мій шлях закінчується. Я переконалася, що його кінець справді кращий, ніж початок: бачу, що ви впевнено йдете і ведете за собою уже своїх дітей».

Вгору