20.11.2017

РОБІТЬ ПОГАНО

РОБІТЬ ПОГАНО

Чимало людей вважає, що братися за якусь справу, починати робити щось нове потрібно лише тоді, коли є абсолютна впевненість, що все вийде доб­ре. Такі люди постійно відчувають себе недостатньо підготовленими та компетентними. Вони очікують, що прийде час, коли складуться ідеальні умови і тоді неодмінно все вдасться, все буде зроблено правильно і при цьому не буде ніяких труднощів та проблем. В результаті проходять роки, а так нічого і не зроблено. Тобто з подібним підходом до життя неможливо досягнути будь-якого успіху.

Такий стереотип закладається ще в дитинстві. Наприклад, дитина в піднесеному настрої приносить батькам свій малюнок, а вони замість того, щоб підтримати, порадіти, що та щось уміє, за щось взялася, щось виконала своїми руками і захотіла з ними поділитися успіхами, починають робити зауваження щодо неправильно підібраних кольорів, критикувати за неохайність або нечіткість. Та ще й безапеляційно радять: «Якщо ти щось робиш, то роби добре!» Необачна батьківська категоричність сковує багатьох дітей. Вони вбирають таке мислення і дуже скоро стають пасивними та вже не хочуть навіть пробувати щось робити. Так формується усталена думка, що недосконалий результат не вартий труда. Замість щось робити, спантеличені помилковою теорією вважають за краще чекати ідеальних умов.

Але ж навряд чи можливо, починаючи щось, відразу робити його добре. Якщо подивитися на якісь свої теперішні здобутки у певній сфері, навички, майстерність, то можна зауважити, що зараз вони набагато більші, ніж тоді, коли все починалося. Хоча й тоді ми старалися робити все якнайкраще, але з сьогоднішньої позиції нам зрозуміло, що то були лише ази, «перший клас»... Отож якраз рішення починати робити так, як виходить, приводить до зростання професіоналізму та досягнення нових звершень. Адже ніхто не говорить своїй дитині, яка починає робити перші кроки: «Якщо вже ходиш, то ходи добре! Не треба падати і спотикатися. Вставай і ходи. А поки не можеш так ідеально ходити, то й не пробуй, краще повзай або взагалі сиди». З такою батьківською позицією дитина може навчитися ходити хіба що у шкільному віці. Подібне відбувається, наприклад, і у вивченні іноземної. Через страх неправильної вимови люди не вправляються у ній і, отже, не можуть оволодіти нею, хоч стараються багато років. Тому як тільки починаємо вчити, потрібно зразу складати маленькі речення і намагатися говорити. І хай це буде неправильно та смішно, але лише таким чином можна навчитися розмовляти.

Багато нереалізованих, розчарованих людей дивляться на успішних і не можуть зрозуміти, чому життя таке несправедливе. «Я ж не гірший, маю і освіту, і відповідне виховання, і необхідні для початку своєї справи фінанси. Чому ж я пасу задніх?» А причина може бути дуже проста: ті не боялися почати – пробували, помилялися, ризикували, і навіть коли щось не виходило, розуміли, що це не кінець світу. «Не складається сьогодні – зате хороший досвід на завтра», – думали вони. І наступного разу, коли знову пробували щось зробити, все виходило.

Отже, варто робити так, як виходить, хай на початку це і буде погано. Проте якщо продовжувати робити, то згодом вийде краще. А ще згодом – досконало.

Психолог Олена АРХІПОВА, м.Київ

Вгору