19.12.2017

СВІЙ ЗЯТЬ

СВІЙ ЗЯТЬ

Коли ростуть діти, всі батьки доглядають їх, леліють, готові їм небо прихилити. Але в основному дбають про те, щоб дітей добре харчувати, гарно одягати, дати їм освіту, тобто забезпечити їхній добробут. Та як важливо поряд з цим ще й навчити дітей шанувати старших, в тому числі і нас, батьків, цінувати наші старання і взагалі вибудовувати стосунки. Та й самим поважати їхню думку, прийняті рішення, дорослість та самостійність. Адже діти виростають, створюють свої сім’ї, і нерідко взаємини між батьками та дітьми псуються, іноді навіть розриваються. Знаю сім’ю, в якій донька уже з десяток років не спілкується з батьком, хоч він по-всякому намагається налагодити з нею контакт. Причини конфліктів чи й розриву між двома поколіннями здебільшого базуються на побутовому ґрунті: батькам не подобається вибір сина чи дочки, або ж господарювання молодого подружжя («вона цілий день сидить дома і не приготувала йому їсти»), чи свати, які «не допомагають новоствореній сім’ї, ми даємо все, а ті – нічого». Часто не знаходять порозуміння між собою свекруха та невістка, через що втрачається зв`язок між дітьми та батьками, адже син, як і має бути, здебільшого робить вибір на користь дружини. Тож небагато є сімей, де у стосунках між батьками та дорослими, вже сімейними, дітьми панує ідилія.

Чудовий приклад таких відносин показує нам Біблія. У книзі Рут (Старий Заповіт) йдеться про свекруху і двох її невісток. У ізраїльтянки Ноомі, яка жила на чужині, серед язичників, помер чоловік, а згодом і обидва її сини. Вона залишилася з двома невістками і вирішила повернутися до свого народу, тому невісткам запропонувала йти до їхніх батьків та влаш­товувати собі життя по-новому, бо вони були ще молодими і навіть не мали дітей. «Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. Нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зі мною» (Рут 1:8). Тоді обидві невістки дуже сильно заплакали і відмовилися покидати її, сказавши, що підуть разом з нею до її народу. Ноомі переконувала, що їм все-таки потрібно залишитись зі своїми близькими, і Орна погодилася, хоч дуже плакала, а Рут промовила: «Не силуй мене, щоб я покинула тебе..., бо куди підеш ти, туди піду й я… Народ твій буде мій народ, а Бог твій – мій Бог. Де помреш ти, там помру й я… і тільки смерть розлучить мене з тобою». (Рут 1:16-17). З уривку видно, якими теплими були стосунки між цими жінками і що їх вибудовували між собою обидві сторони. Невістки, як видно зі слів Ноомі, були хорошими дружинами для своїх чоловіків і доб­ре ставилися до свекрухи, любили її та були дуже прив’язані до неї. А остання те цінувала, була вдячна, бажала їм добра.

Маємо прекрасний взірець, який може допомогти тим, у кого є проб­леми у відносинах. Біблія каже також, що чоловік покине батьків і приліпиться до дружини. Але родинні зв’язки від того не обриваються, вони залишаються назавжди. І щоб вони були гарними та приємними, потрібно мати мудрість як батькам, які мають відпустити сина чи доньку, не контролювати їх, не втручатися у їхні сімейні стосунки, якщо ті не просять про допомогу, так і дітям, які повин­ні поважати батьків, по можливості прислухатися до їхніх порад, прощати їм, коли ті в чомусь помиляються. Дуже важливо дітям пам’ятати, що Бог дав заповідь шанувати батьків, щоб довгими були їх (дітей) дні на землі (батьків дружини чи батьків чоловіка теж, бо вони автоматично стають батьками, оскільки подружжя є одне ціле). І навіть якщо людина не вірить у Бога, цей принцип діє. Є випадки, коли невістка не називає чоловікову матір мамою, каже: «Яка вона мені мама? У мене мама одна». Але в цьому і неповага до батьків її чоловіка, і неповага до нього самого. Бо кожен хоче, щоб шанували та цінували його батьків. Тим більше цього хоче Бог. А неповага проявляється із-за гордині. Саме вона стає перешкодою хорошим і правильним стосункам. Через гординю, небажання дослухатися до порад молода пара може зруйнувати їх. І тут уже залежить від того, наскільки мудро поступають батьки, у яких за плечами прожиті роки і досвід. Чи вони зуміють простити молодим, все згладити, не ображатися, чи загострять увагу на їх помилках і погіршать стосунки.

Я знаю жінку, яка дуже вміло вибудовувала стосунки зі своїми дорослими дітьми (як свекруха). Вона могла наставити і свого сина, і свою невістку, залишаючись наодинці з кожним. Завжди радила не акцентувати увагу на недоліках іншого, а помічати позитивне, сама цінувала у невістці все добре і поважала її, рахувалася з її думкою. Коли у тій сім’ї сталася біда (помер син), то зв`язок між свекрухою і невісткою не розірвався, вони залишилися такими ж близькими і рідними. Чимало років та невістка не виходила заміж вдруге, хоч була ще молодою, боячись образити свекруху, завдати болю, хоч та постійно її до того спонукала. І коли років через двадцять, як уже стала дорослою дитина, та все-таки наважилася знову вийти заміж, свекруха раділа тому, прийняла «зятя» за свого і він дуже скоро почав називати її мамою. До останніх своїх днів вона вважала їх своїми дітьми, радісно приймала їх у себе та залюбки гостювала у них, і це при тому, що в неї був ще один син та внуки від нього.

Як важливо будувати стосунки, особливо зі своїми. Яку мудрість і витримку треба мати, щоб бути поблажливими до когось, не критикувати, не ображатися, а прощати і любити. Тоді взаємини між рідними будуть теплими і люб’язними. А від цього виграватимуть усі, всім буде добре.

Оксана ВАСИЛЕНКО, Хмельницька обл.

Вгору