01.02.2016

ДОБРОБУТ НАЦІЇ - БЛАГОПОЛУЧЧЯ КОЖНОГО?

ДОБРОБУТ НАЦІЇ - БЛАГОПОЛУЧЧЯ КОЖНОГО?

Чи існує досконалий суспільний устрій, здатний бути благом для окремої людини та забезпечити добробут країни в цілому?
Роман Ткаченко, м.Чернівці

Економічно розвинуті держави світу мають високий рівень соціального захисту, купівельної спроможності, сучасних технологій, інфраструктури, моралі та культури. Тобто можна говорити, що населенню таких країн забезпечено загальний добробут і благополуччя. Та, виявляється, благо, або щастя, окремої особистості зумовлюють не лише об’єктивні фактори. Парадокс, але це так. Задоволеною людина почувається тоді, коли її серце наповнене миром, радістю і любов’ю, коли вона вільна від страху, прийнята іншими людьми, відчуває свою затребуваність, має цілі й досягає їх.
Скажімо, Японія. Це одна з найбільш розвинутих і найбагатших країн світу. Але водночас вона є лідером за кількістю самогубств. Психологічні дослідження показують, що причиною цього явища здебільшого є депресія, а також генетична пам’ять, адже Японія – країна самураїв та камікадзе. Щороку суїцид там скоюють більш як 30 тисяч чоловік. Крім того, чимало японців ховаються за маскою благополуччя, перебуваючи на межі. А в Індії, наприклад, найбільше тих, хто добровільно йде з життя, – серед молодих, багатих і високоосвічених людей. Отже, внутрішня гармонія, спокій і щастя людини не залежать від власного достатку чи добробуту нації в цілому.

Ще однією визначальною ознакою демократичних країн, які сьогодні є світовими лідерами, вважається свобода і захист прав їхніх громадян. На перший погляд, це справді чудово. Але проблема в тому, що в центрі цієї суспільної системи перебуває не Творець, як Він постановив, а людина. Тобто діє загальновідомий принцип гуманізму. Рівні права гарантуються всім громадянам, у тому числі, наприклад, сексуальним меншинам. При цьому не береться до уваги те, що таким чином зневажаються переконання інших людей, зокрема християн. Адже навіть навчати в школах наших дітей можуть гомосексуалісти. В такому суспільстві ми почуваємося, як Лот, що страждав через поведінку «розпусних людей, бо цей праведник, живучи між ними, день у день мучив свою праведну душу, бачачи й чуючи вчинки безбожні» (2-е Послання Петра 2:6-8).

Неоднозначна ситуація й з правом на аборти. Дозвіл держави на таке вбивство суперечить закону про захист людського життя. Батькам дається свобода вибору, але чи можна оправдати насильницьку смерть беззахисних дітей? Крім того, зумисне переривання вагітності є протиприродним, адже призначення жінки – народжувати. Вражають також закони деяких скандинавських країн, в яких відповідальність за виховання дітей несуть державні служби, а не сім’я. І якщо тато, приміром, дозволить собі взяти до рук різочку, то дитину в нього одразу заберуть. Де ж тоді права батьків? Виявляється, вбити у материнській утробі немовля – нормально, а виховувати дітей так, як навчає Біблія, – це порушення їхніх прав. Отже, основний принцип гуманізму – чинити так, щоб тобі було добре, але щоб від цього не страждали інші, – нікчемний, тобто не дієвий, який неможливо виконати. Це твердження, що саме себе заперечує.

Взагалі, вважаю, що досконалого суспільного устрою, який забезпечив би як благополуччя усіх громадян, так і комфорт кожної особи, не існує. Людина просто не спроможна його сформувати. Навіть більше. Коли Бог доручив Адаму і Єві уже створену Ним досконалу систему управління землею, вони не зуміли з тим упоратись. Піддавшись гордині, захотівши стати нарівні з Творцем, наші прабатьки необачно передали сатані ввірену їм місію.

Але є радісна новина: ідеальний лад існує. Це територія Небесного Царства. Згідно з Писанням, його може мати кожен, адже воно міститься у серці. Боже Царство, каже Ісус, це праведність, мир і радість у Святому Дусі. Саме Божий порядок може принести добро як кожному зокрема (незалежно від місця народження та проживання, соціального статусу та матеріального забезпечення), так і процвітання державі в цілому. Для Царства Господа нема кордонів чи будь-яких перешкод. Через віру в Ісуса Христа воно зцілює, спасає, дарує надію. Воно вічне.

Пастор Олег САВЧАК, м.Тернопіль

Вгору